Описова проза "сумно" (під дією снів...українською...)
Сумно...тверде повітря пахне ще свіжими, зеленими спогадами про літо і з кожним подихом нова картинка з минулого...вечір...соними кроками я йду на зустріч, на зустріч зіркам, які з самого ранку висять, ніби на прозорих нитках і світять, білим, сірим, вічним, для кожного загадковим світлом - очі просяться до них, вони поруч...Мої руки, лице, волосся цілують маленькі, більші, прозорі, холодні краплини, єднаючи взуття, сердце з небом...з небом, яке веліло вкрити все червоним, жовтим, теплим кольором...небо з якого, як камінь, падає вітер, в безперервно, дбайливо дерегує листям - воно весело танцюючи долає шлях від місця народження до вкритої жовтою, широкою, теплою ковдрою землі...Навколо спокійно, як ніколи, і тільки шелест дерев та спів дощу заважають співучій тиші...тиші такій, яка на мить обійняла моє серце, але це не доляче, не страшно, як і життя в тілі взагалі...йду далі, по дорозі, яку малює місяць, в повній красі розташований на звичному місці неба - саме воно з кроком кожним змінює настрій та ноти моїх думок...десь далеко гомонять вітри...дрімаючи стогне рідне місто...спокійно...сумно...казково...чарівно - це Осінь чарує собою, і тільки тінь лагідно пливе переді мною...