Соціопсихологічне
Якщо вам трапиться людина, що вживає слово "лімітроф"
у презирливо-зневажливому контексті, ви можете закладатись на що завгодно, що перед вами клінічний лузер.
Особа, що ототожнює себе із державою, намагається компенсувати власну ницість та нездалість через перенесення на себе досягнень цієї держави. Чим менше індивід представляє собою у культурному, фаховому, інтелектуальному планах, чим менше в нього індивідуальних досягнень, якими він міг би пишатись, тим охочіше він асоціює себе з державою та її історією, компенсуючи відсутність власних надбань надбаннями - реальними чи фіктивними - цієї держави. Будучи абсолютно нікчемним індивідуально, такий суб"єкт отримує у "суборенду" колективне надбання, яке щиро вважає своїм. В лексиконі подібних суб"єктів "ми" переважає над "я". "Ми побєділі в той войнє", "Ми запустілі пєрвого космонавта", "Нас всє боялісь" етц. Звідси негайно випливає фізіологічне несприйняття критики держави, з якою суб"єкт себе асоціює, оскільки для нього це є критикою його самого. Будь-які негативні історичні події та персони або просто замовчуються/дезавуюються, або трансформуються у перемоги чи героїзм. Особливо характерним є нехтування цим суб"єктом будь-яких індивідуальних прав чи свобод. Байдуже, що знищено мільйони життів - зате "від сохи до бомби". Особливо характерним проявом деперсоніфікації індивіда є захоплення чисто екстенсивними ознаками "величі" держави - "широка страна моя родная, много в нєй лєсов, полєй і рєк". Позитивні емоції в подібного психотипа викликає просте лідерство у виробництві валянок на душу населення. Перемога ж представника держави у третьосортному конкурсі сприймається, як епохальна подія історичного масштабу.
Для індивіда, психіка якого достатньо сильно уражена цим спадком стадного минулого людства, належність до держави, що не відповідає його стадним стандартам величі, є критичним фатальним недоліком, що й проявляється у вказанні опоненту на лімітрофність його держави, що має означати неповноцінність самого опонента.