Кому потрібний випускник історичного?
Походи з колегами на каву мають хорошу властивість. Неформальне спілкування та обмін думками спонукає до роздумів. Ось і сьогодні у нас з О.Ф. вийшла цікава дискусія на тему: для чого у нас готуються історики.
Візьму на себе сміливість поділитися результатами нашого спілкування.
Були часи, коли історичні факультети вузів були дуже престижними. Їхні випускники могли претендувати на хороші посади в КДБ, партійних органах. Йшлося про те, що саме історики як ніхто розуміють суть історичного матеріалізму, а отже можуть правильно проводити лінію партії і уряду на місцях. Тому й на історичний брали далеко не всіх.
Слава Богу, у 1991 р. СРСР настоявся, і натовпи робітничо-селянських дітей ринули у вузи на всі спеціальності, а не тільки на аграрні та технічні. З одного боку, знизилася (і постійно, на жаль, знижується) «планка» для студентів, з іншого - з’явилися нові можливості щодо навчального плану. Померла «Історія партії», зародилася «Історія України», хоч колишні викладачі історії партії теж не залишилися без роботи, і стали викладачами політології, філософії та інших цікавих дисциплін.
Однак зі смертю СРСР і КПСС зникла і можливість кар’єри по партійній (комсомольській) або радянській лінії. Але і відкрилися нові горизонти!
Я закінчив історичний факультет тоді ще ЛДУ імені Івана Франка понад 13 років тому. Нас тоді з денної форми навчання випустилося з дипломами десь близько 110 чоловік. З них викладачами вузів стало не більше 10, ще невелика частина працює вчителями історії (і навіть директорами і завучами!) шкіл, решта ж знайшла себе в правоохоронних (СБУ, МВС) та інших державних органах (митниця, держадміністрації), займається бізнесом, організаційною роботою, політологією або навіть політичною діяльністю. Є священнослужителі. Дехто виїхав за кордон на заробітки.
Отже, більшість випускників у своїй теперішній діяльності прямо не пов’язана з історичною наукою. (Ну хіба що Кость Бондаренко (не мій однокурсник) використовує свою історичну підготовку аби забомбити німців «тевтонськими маршами» (http://www.pravda.com.ua/articles/2011/11/18/6764364/ )))))))).
То чи варто було закінчувати історичний факультет і що він нам дав?
Перш за все, навчання на історичному факультеті вкупі з читанням книжок дуже розширює загальний світогляд. Основи філософії, права, економіки, соціології, і навіть славнозвісні БЖД і «воєнка» аж ніяк не зашкодять молодій людині, яка робить життєвий старт. Навіть 5-річне життя в гуртожитку готує молодих людей до дорослого життя.
Візьмемо «воєнку». Навчаючись керуванню БТР на спеціальному стенді, можна було опанувати основи керування транспортними засобами, що стало в нагоді при отриманні водійських прав. Завдяки курсу військової топографії можна було навчитися читати карти - у т.ч. туристичні, автомобільні тощо. У викладачів-військових можна було повчитися і засадам управління доволі буйним молодим колективом. Дебільний на перший погляд Статут, який примушували зубрити, містить купу цікавих і правильних речей. Поїздка на стрільби декого вчила вмінню пити горілку без закуски і давала навики стрільби в п’яному вигляді, але це вже нюанси.
Основи права дозволяють мені тепер правильно надіслати запит у державні органи і написати заяву в ЖЕК, курс економіки - зрозуміти, що нашому уряду скоро кірдик. Та що говорити, читання книжок і писання курсових-рефератів-дипломних volens-nolens вчить елементарних правил орфографії. І мені майже ніколи не соромно за те, що я написав - у плані орфографічних помилок. Може, цьому придався і спеціальний курс «Ділова мова» (3 курс, 1 семестр, нульова пара на 8-00 щовівторка-неможливо-виспатися-добираючись-11-тролейбусом).
А іноземні мови? Латинська - 2 семестри (завдяки нашому деканові, який, як я чув, тоді вигідно проміняв фізкультуру для 3-4 курсів на додаткові пари з латини). Латинська, яка для тих, хто таки вчив, є ключем не тільки до львівських архівів, але і до романських мов. Давньогрецька - 1 семестр. Основна іноземна мова (2 курси, якщо я не помиляюся). У школі нас вчили абияк, навіщо закритій державі щоб її громадяни знали іноземні мови - ще шпигунами стануть. А в універі - можливість принаймні вчити мову самому. А ще, для тих хто хотів - факультативи з польської (чеської) мов! Ну хіба зайва річ?
Виникне питання, а до чого тут історичні дисципліни? А до того, що історія, будучи певним діагнозом людини і суспільства, вчить жити в суспільстві і серед людей, фактично є наукою про людину, основою антропології. Наприклад, тритомна «Історія первісного суспільства» (відповідальний редактор Бромлей Ю.В.) цілком може замінити «Анатомію людини» для чайників. Курс новітньої історії - політологію і навчання на факультеті журналістики. Курс історії античності паралельно дає уявлення про історію культури і мистецтв.
Окремо слід виділити написання рефератів, курсових та дипломних робіт. Вони вчать шукати інформацію, з великого масиву інформації добирати основне, формулювати думку, оформляти готовий продукт. Підготовка та участь в семінарських заняттях вчить виступати перед людьми, долати страх спілкування.
І це я не говорю про вивчення історії як такої, яке саме по собі дає людині впевненість, розуміння багатьох життєвих ситуацій.
Навіть якщо курси читалися як-небудь, за 5 років була можливість вчитися самому. Викладач історії Білорусії приходив на пари напідпитку і розповідав про партизанів в лісах Білорусії, а на заліку цікавився датою виведення радянських військ з Австрії, але хіба це завадило мені прочитати білоруською «Історію Білорусії»?
І в цьому, можливо, є основна цінність навчання на історичному - є час на те, аби вчити те, що тебе цікавить, ігноруючи повну дурню, некваліфікованих викладачів (які все ще зустрічаються), дебільні вимоги, які ставить міністерство. Час навіть не вчити історію, а готуватися до дорослого, серйозно життя за дверима вузу - до часу, коли життя примусить працювати аби прогодувати родину, і доведеться забути про дружні посиденьки в гуртожитку. І тоді пригодяться право, економіка, іноземні мови, вміння реферувати, відділяти зерна від плевел, вміння читати, в тому числі між рядків, вміння виступати перед аудиторією (нехай це будуть навіть рекрути багаторівневого маркетингу!), вміння формулювати думки і відстоювати власну думку. Пригодиться ерудиція і широкий світогляд. І тоді прийде розуміння, чи даремно минули ці 5 років.
Навчання на історичному факультеті (хто б для чого сюди не прийшов, і навіть якщо його не цікавить історія і перспектива її викладати чи досліджувати) за умови правильного підходу до навчання дає можливість знайти себе у будь-якій галузі людської діяльності, пов’язаній з людьми, людськими колективами, а також з обробкою інформації.
P.S. А тепер кілька слів про те, що я би включив у навчальну програму студента-історика. У цьому плані мені надзвичайно подобається навчальна програма Вищої антропологічної школи у Кишиневі (Молдова). Прочитати можна ось тут: http://www.ant.md/strategy/plan.htm. Зокрема, там є такі чудові речі, як теорія самоорганізації, геополітика, конфліктологія, інформатика та видавнича діяльність (реально вчать працювати з графікою, писати сайти, підготувати книжку до друку, верстати), вища математика, антропологія, семіотика (!), теорія ймовірності і математична статистика, 2 іноземні мови (німецька і англійська). Від себе я би ще додав курс пошуку інформації з відкритих джерел (у т.ч. в Інтернеті), пропаганда і контрпропаганда, основи державного управління. Зрозуміло, що наш університет ніколи не включить ці дисципліни в курс вивчення для істориків, але хто заважає вам цікавитися цими речами самостійно? Наприклад, додатково вчити іноземні мови?
Візьму на себе сміливість поділитися результатами нашого спілкування.
Були часи, коли історичні факультети вузів були дуже престижними. Їхні випускники могли претендувати на хороші посади в КДБ, партійних органах. Йшлося про те, що саме історики як ніхто розуміють суть історичного матеріалізму, а отже можуть правильно проводити лінію партії і уряду на місцях. Тому й на історичний брали далеко не всіх.
Слава Богу, у 1991 р. СРСР настоявся, і натовпи робітничо-селянських дітей ринули у вузи на всі спеціальності, а не тільки на аграрні та технічні. З одного боку, знизилася (і постійно, на жаль, знижується) «планка» для студентів, з іншого - з’явилися нові можливості щодо навчального плану. Померла «Історія партії», зародилася «Історія України», хоч колишні викладачі історії партії теж не залишилися без роботи, і стали викладачами політології, філософії та інших цікавих дисциплін.
Однак зі смертю СРСР і КПСС зникла і можливість кар’єри по партійній (комсомольській) або радянській лінії. Але і відкрилися нові горизонти!
Я закінчив історичний факультет тоді ще ЛДУ імені Івана Франка понад 13 років тому. Нас тоді з денної форми навчання випустилося з дипломами десь близько 110 чоловік. З них викладачами вузів стало не більше 10, ще невелика частина працює вчителями історії (і навіть директорами і завучами!) шкіл, решта ж знайшла себе в правоохоронних (СБУ, МВС) та інших державних органах (митниця, держадміністрації), займається бізнесом, організаційною роботою, політологією або навіть політичною діяльністю. Є священнослужителі. Дехто виїхав за кордон на заробітки.
Отже, більшість випускників у своїй теперішній діяльності прямо не пов’язана з історичною наукою. (Ну хіба що Кость Бондаренко (не мій однокурсник) використовує свою історичну підготовку аби забомбити німців «тевтонськими маршами» (http://www.pravda.com.ua/articles/2011/11/18/6764364/ )))))))).
То чи варто було закінчувати історичний факультет і що він нам дав?
Перш за все, навчання на історичному факультеті вкупі з читанням книжок дуже розширює загальний світогляд. Основи філософії, права, економіки, соціології, і навіть славнозвісні БЖД і «воєнка» аж ніяк не зашкодять молодій людині, яка робить життєвий старт. Навіть 5-річне життя в гуртожитку готує молодих людей до дорослого життя.
Візьмемо «воєнку». Навчаючись керуванню БТР на спеціальному стенді, можна було опанувати основи керування транспортними засобами, що стало в нагоді при отриманні водійських прав. Завдяки курсу військової топографії можна було навчитися читати карти - у т.ч. туристичні, автомобільні тощо. У викладачів-військових можна було повчитися і засадам управління доволі буйним молодим колективом. Дебільний на перший погляд Статут, який примушували зубрити, містить купу цікавих і правильних речей. Поїздка на стрільби декого вчила вмінню пити горілку без закуски і давала навики стрільби в п’яному вигляді, але це вже нюанси.
Основи права дозволяють мені тепер правильно надіслати запит у державні органи і написати заяву в ЖЕК, курс економіки - зрозуміти, що нашому уряду скоро кірдик. Та що говорити, читання книжок і писання курсових-рефератів-дипломних volens-nolens вчить елементарних правил орфографії. І мені майже ніколи не соромно за те, що я написав - у плані орфографічних помилок. Може, цьому придався і спеціальний курс «Ділова мова» (3 курс, 1 семестр, нульова пара на 8-00 щовівторка-неможливо-виспатися-добираючись-11-тролейбусом).
А іноземні мови? Латинська - 2 семестри (завдяки нашому деканові, який, як я чув, тоді вигідно проміняв фізкультуру для 3-4 курсів на додаткові пари з латини). Латинська, яка для тих, хто таки вчив, є ключем не тільки до львівських архівів, але і до романських мов. Давньогрецька - 1 семестр. Основна іноземна мова (2 курси, якщо я не помиляюся). У школі нас вчили абияк, навіщо закритій державі щоб її громадяни знали іноземні мови - ще шпигунами стануть. А в універі - можливість принаймні вчити мову самому. А ще, для тих хто хотів - факультативи з польської (чеської) мов! Ну хіба зайва річ?
Виникне питання, а до чого тут історичні дисципліни? А до того, що історія, будучи певним діагнозом людини і суспільства, вчить жити в суспільстві і серед людей, фактично є наукою про людину, основою антропології. Наприклад, тритомна «Історія первісного суспільства» (відповідальний редактор Бромлей Ю.В.) цілком може замінити «Анатомію людини» для чайників. Курс новітньої історії - політологію і навчання на факультеті журналістики. Курс історії античності паралельно дає уявлення про історію культури і мистецтв.
Окремо слід виділити написання рефератів, курсових та дипломних робіт. Вони вчать шукати інформацію, з великого масиву інформації добирати основне, формулювати думку, оформляти готовий продукт. Підготовка та участь в семінарських заняттях вчить виступати перед людьми, долати страх спілкування.
І це я не говорю про вивчення історії як такої, яке саме по собі дає людині впевненість, розуміння багатьох життєвих ситуацій.
Навіть якщо курси читалися як-небудь, за 5 років була можливість вчитися самому. Викладач історії Білорусії приходив на пари напідпитку і розповідав про партизанів в лісах Білорусії, а на заліку цікавився датою виведення радянських військ з Австрії, але хіба це завадило мені прочитати білоруською «Історію Білорусії»?
І в цьому, можливо, є основна цінність навчання на історичному - є час на те, аби вчити те, що тебе цікавить, ігноруючи повну дурню, некваліфікованих викладачів (які все ще зустрічаються), дебільні вимоги, які ставить міністерство. Час навіть не вчити історію, а готуватися до дорослого, серйозно життя за дверима вузу - до часу, коли життя примусить працювати аби прогодувати родину, і доведеться забути про дружні посиденьки в гуртожитку. І тоді пригодяться право, економіка, іноземні мови, вміння реферувати, відділяти зерна від плевел, вміння читати, в тому числі між рядків, вміння виступати перед аудиторією (нехай це будуть навіть рекрути багаторівневого маркетингу!), вміння формулювати думки і відстоювати власну думку. Пригодиться ерудиція і широкий світогляд. І тоді прийде розуміння, чи даремно минули ці 5 років.
Навчання на історичному факультеті (хто б для чого сюди не прийшов, і навіть якщо його не цікавить історія і перспектива її викладати чи досліджувати) за умови правильного підходу до навчання дає можливість знайти себе у будь-якій галузі людської діяльності, пов’язаній з людьми, людськими колективами, а також з обробкою інформації.
P.S. А тепер кілька слів про те, що я би включив у навчальну програму студента-історика. У цьому плані мені надзвичайно подобається навчальна програма Вищої антропологічної школи у Кишиневі (Молдова). Прочитати можна ось тут: http://www.ant.md/strategy/plan.htm. Зокрема, там є такі чудові речі, як теорія самоорганізації, геополітика, конфліктологія, інформатика та видавнича діяльність (реально вчать працювати з графікою, писати сайти, підготувати книжку до друку, верстати), вища математика, антропологія, семіотика (!), теорія ймовірності і математична статистика, 2 іноземні мови (німецька і англійська). Від себе я би ще додав курс пошуку інформації з відкритих джерел (у т.ч. в Інтернеті), пропаганда і контрпропаганда, основи державного управління. Зрозуміло, що наш університет ніколи не включить ці дисципліни в курс вивчення для істориків, але хто заважає вам цікавитися цими речами самостійно? Наприклад, додатково вчити іноземні мови?