Як заробляються грубі гроші
Колись у 2003 році я мав цікаву розмову з одним толковим львівським студентом, який спробував своїх сил як заробітчанин у Великій Британії. Зокрема, він розповідав, що доводилося робити «євроремонт» в лондонському офісі компанії «Шел». Так, за його твердженням (яким немає підстав не довіряти), британці викидали на смітник як застарілі 2-річні комп’ютери, а в кабінетах звичайного офісного планктону ставилися електровимикачі вартістю близько 1000 фунтів кожен. Про варість меблів та інших предметів інтер’єру годі й казати.
Варто наголосити, що це було в часи до Іракської війни, в часи, коли барель нафти (159 літрів) коштував близько 25 доларів, а не 80 як зараз і не 150 як у 2008 році.
Якщо хтось вважає, що великі гроші можна заробити, виробляючи класні автомобілі (як BMW), ракетні двигуни (як «Мотор-Січ») чи щось-там продаючи, то він глибоко помиляється. Справді великі, шалені гроші в наш час робляться головним чином на енергоносіях.
Якщо деякі бідні країни працюють як волики на експорт, постачаючи світу якісну продукцію машинобудування і хімічної промисловості (Німеччина), дешеву металопродукцію (Україна), та дешеве все (Китай), то існують країни, які у свій час зуміли захопити і утримати джерела видобутку енергоносіїв, і тепер можуть жити за рахунок їх продажу.
Найбільш образливим у цьому є те, що часто джерела видобутку нафти і газу розміщені не на території цих країн, а далеко за морями. Але найбільші прибутки від них мають не народи і країни, які мають запаси вуглеводнів, а іноземні компанії, які їх видобувають (а деколи навіть не видобувають, а просто продають).
Простий приклад. Одні з найбільших покладів нафти в світі розміщені в Нігерії. Та Нігерію аж ніяк не назвеш багатою країною. Справа в тому, що на її території активно працюють красиві фірми з гарною репутацією - Royal Dutch Shell, ExxonMobil, ChevronTexaco, ConocoPhillips, Total. У результаті, бюджет Нігерії активно поповнюється нафтодоларами, приблизно 12 доларів США за тону нафти. Найбільш веселим є те, що з цих 12 доларів 6 йде на погашення боргів Нігерії за зовнішніми кредитами.
Сподіваюся, тепер зрозуміло, звідки в компанії «Шел» гроші на електровимикачі за 1000 фунтів стерлінгів.
На даному етапі історії Велика Британія та США поступаються за реальним виробництвом, але на їх території розміщені офіси найбільших нафто- та газовидобувних компаній у світі. Ці компанії чесно (або майже чесно) сплачують у бюджет США та Британії величезні податки, а за це всі військово-морські та інші сили, а також всі засоби дипломатичного та іншого впливу цих країн працюють на енергетичних монстрів. На території США, і особливо на території Британії мешкають найбільші тримачі акцій таких компаній, в тому числі російські олігархи Березовський та Абрамовіч.
Тепер і Росія вирішила стати енергетичним монстром. На це спрямовані всі її дії на зовнішньополітичній арені в останні 10 років.
Якщо хтось думає, що угода про ЧФ РФ потрібна Росії для престижу, то він глибоко помиляється. Головною її метою є забезпечення власної присутності на надзвичайно перспективному з точки зору видобутки нафти і газу Чорноморському шельфі. Продовживши угоду по ЧФ до 2042 року, Росія дає зрозуміти іншим великим гравцям, а зокрема американцям та французам, що саме вона застовбила собі тут місце. Адже, якщо Україна і захоче запросити сюди ту саму «Шел» без участі Росії, то хто дасть гарантію, що її нафтовидобувна платформа у Чорному морі раптово не вибухне, як нещодавно вибухнула платформа у Мексиканській затоці, або не пошкодиться ... скажімо міною часів ІІ Світової війни її газопровід з шельфу на континент. Україна такої гарантії дати не може - в України немає ні війська, ні флоту, ні розвідки, ні контррозвідки, ні служби безпеки. А в Росії є. Тільки Росія в даному регіоні на даному етапі може давати будь-які гарантії серйозним інвесторам, а розробка Чорноморського шельфу вимагає, крім багатомільярдних інвестицій, ще й технологічного забезпечення, яке не купиш навіть за великі гроші. Ні Vanco Prykerchenska Ltd., ні Донбаська паливно-енергетична компанія» («ДПЕК», Донецьк), ні Shadowlight Investments Limited, ні Integrum Technologies Limited таких грошей і таких технологій не мають.
Тому на шельфі таки будуть працювати «Шел», BP або інші монстри енергетики, але Україна нічого не буде з цього мати, крім екологічних проблем.
Не за горами і поглинання Росією української нафтової (в тому числі «Одеса-Броди») та газової труби, «Нафтогаз» фактично банкрот. Ми купуємо газ дорожче ніж Німеччина, а транспортуємо його утричі дешевше. Ми не маємо жодного заводу з переробки нафти у державній власності (крім невеличких пакетів акцій, які все ще в руках Фонду Держмайна). Розвідані родовища видобутку нафти і газу в Україні фактично приватизовані людьми на кшталт Нестора Шуфрича. Що і дозволяє йому шаро..битися і фінансувати футбольного лузера - клуб «Закарпаття» з клоунським тренером.
Росія прагне захопити і останню надію енергетичної незалежності України - електроенергетику. Ту, за яку українці, білоруси і справжні етнічні росіяни (мєдвєпути, Абрамовіч та Вагіт Алкпьоров, як ви розумієте, росіянами не є) заплатили забрудненою землею прадідів та здоров’ям поколінь. Електроенергетику, за яку ми, українці, заплатили затопленням козацьких могил. Заплатили голодною смертю мільйонів у 1932-1933. Так, саме на побудову ДніпроГЕСу та металургійних гігантів Сходу України спрямовувалися кошти, отримані СРСР від експорту конфіскованого в селян збіжжя.
Не за горами час, коли Україна остаточно перетвориться на Нігерію.
А ми, дурні, ще думали, що ми білі люди...
P.S. Для того, щоб остаточно зрозуміти, що світить Україні в недалекій перспективі, наведу приклад Венесуели до Уго Чавеса.
Цитата з Вікіпедії: «За період з 1917 по 1975 загальний розмір доходів іноземних нафтових корпорацій у Венесуелі перевищив $200 млрд, тоді як держава отримала лише близько $45 млрд». Іноземні компанії обгороджували місця видобутку нафти в Венесуелі плотом з колючим дротом, по периметру стояли вишки з автоматниками. На цих територіях фактично діяло право екстериторіальності. Тобто, якщо британець убивав там венесуельця, то був непідвладний венесуельським законам.
Звичайно, деякі теперішні вчинки та розмови Уго Чавеса виглядають тупувато, але нафтова промисловість таки почала працювати на Венесуелу, у країні майже удвічі скоротилася дитяча смертність (до Чавеса там у бідних районах працював 1 дитячий лікар на 10000 дітей), кількість неписьменних.
P.P.S. Об’єктивно Україна має величезні енергетичні ресурси. Але не має Уго Чавеса.
Варто наголосити, що це було в часи до Іракської війни, в часи, коли барель нафти (159 літрів) коштував близько 25 доларів, а не 80 як зараз і не 150 як у 2008 році.
Якщо хтось вважає, що великі гроші можна заробити, виробляючи класні автомобілі (як BMW), ракетні двигуни (як «Мотор-Січ») чи щось-там продаючи, то він глибоко помиляється. Справді великі, шалені гроші в наш час робляться головним чином на енергоносіях.
Якщо деякі бідні країни працюють як волики на експорт, постачаючи світу якісну продукцію машинобудування і хімічної промисловості (Німеччина), дешеву металопродукцію (Україна), та дешеве все (Китай), то існують країни, які у свій час зуміли захопити і утримати джерела видобутку енергоносіїв, і тепер можуть жити за рахунок їх продажу.
Найбільш образливим у цьому є те, що часто джерела видобутку нафти і газу розміщені не на території цих країн, а далеко за морями. Але найбільші прибутки від них мають не народи і країни, які мають запаси вуглеводнів, а іноземні компанії, які їх видобувають (а деколи навіть не видобувають, а просто продають).
Простий приклад. Одні з найбільших покладів нафти в світі розміщені в Нігерії. Та Нігерію аж ніяк не назвеш багатою країною. Справа в тому, що на її території активно працюють красиві фірми з гарною репутацією - Royal Dutch Shell, ExxonMobil, ChevronTexaco, ConocoPhillips, Total. У результаті, бюджет Нігерії активно поповнюється нафтодоларами, приблизно 12 доларів США за тону нафти. Найбільш веселим є те, що з цих 12 доларів 6 йде на погашення боргів Нігерії за зовнішніми кредитами.
Сподіваюся, тепер зрозуміло, звідки в компанії «Шел» гроші на електровимикачі за 1000 фунтів стерлінгів.
На даному етапі історії Велика Британія та США поступаються за реальним виробництвом, але на їх території розміщені офіси найбільших нафто- та газовидобувних компаній у світі. Ці компанії чесно (або майже чесно) сплачують у бюджет США та Британії величезні податки, а за це всі військово-морські та інші сили, а також всі засоби дипломатичного та іншого впливу цих країн працюють на енергетичних монстрів. На території США, і особливо на території Британії мешкають найбільші тримачі акцій таких компаній, в тому числі російські олігархи Березовський та Абрамовіч.
Тепер і Росія вирішила стати енергетичним монстром. На це спрямовані всі її дії на зовнішньополітичній арені в останні 10 років.
Якщо хтось думає, що угода про ЧФ РФ потрібна Росії для престижу, то він глибоко помиляється. Головною її метою є забезпечення власної присутності на надзвичайно перспективному з точки зору видобутки нафти і газу Чорноморському шельфі. Продовживши угоду по ЧФ до 2042 року, Росія дає зрозуміти іншим великим гравцям, а зокрема американцям та французам, що саме вона застовбила собі тут місце. Адже, якщо Україна і захоче запросити сюди ту саму «Шел» без участі Росії, то хто дасть гарантію, що її нафтовидобувна платформа у Чорному морі раптово не вибухне, як нещодавно вибухнула платформа у Мексиканській затоці, або не пошкодиться ... скажімо міною часів ІІ Світової війни її газопровід з шельфу на континент. Україна такої гарантії дати не може - в України немає ні війська, ні флоту, ні розвідки, ні контррозвідки, ні служби безпеки. А в Росії є. Тільки Росія в даному регіоні на даному етапі може давати будь-які гарантії серйозним інвесторам, а розробка Чорноморського шельфу вимагає, крім багатомільярдних інвестицій, ще й технологічного забезпечення, яке не купиш навіть за великі гроші. Ні Vanco Prykerchenska Ltd., ні Донбаська паливно-енергетична компанія» («ДПЕК», Донецьк), ні Shadowlight Investments Limited, ні Integrum Technologies Limited таких грошей і таких технологій не мають.
Тому на шельфі таки будуть працювати «Шел», BP або інші монстри енергетики, але Україна нічого не буде з цього мати, крім екологічних проблем.
Не за горами і поглинання Росією української нафтової (в тому числі «Одеса-Броди») та газової труби, «Нафтогаз» фактично банкрот. Ми купуємо газ дорожче ніж Німеччина, а транспортуємо його утричі дешевше. Ми не маємо жодного заводу з переробки нафти у державній власності (крім невеличких пакетів акцій, які все ще в руках Фонду Держмайна). Розвідані родовища видобутку нафти і газу в Україні фактично приватизовані людьми на кшталт Нестора Шуфрича. Що і дозволяє йому шаро..битися і фінансувати футбольного лузера - клуб «Закарпаття» з клоунським тренером.
Росія прагне захопити і останню надію енергетичної незалежності України - електроенергетику. Ту, за яку українці, білоруси і справжні етнічні росіяни (мєдвєпути, Абрамовіч та Вагіт Алкпьоров, як ви розумієте, росіянами не є) заплатили забрудненою землею прадідів та здоров’ям поколінь. Електроенергетику, за яку ми, українці, заплатили затопленням козацьких могил. Заплатили голодною смертю мільйонів у 1932-1933. Так, саме на побудову ДніпроГЕСу та металургійних гігантів Сходу України спрямовувалися кошти, отримані СРСР від експорту конфіскованого в селян збіжжя.
Не за горами час, коли Україна остаточно перетвориться на Нігерію.
А ми, дурні, ще думали, що ми білі люди...
P.S. Для того, щоб остаточно зрозуміти, що світить Україні в недалекій перспективі, наведу приклад Венесуели до Уго Чавеса.
Цитата з Вікіпедії: «За період з 1917 по 1975 загальний розмір доходів іноземних нафтових корпорацій у Венесуелі перевищив $200 млрд, тоді як держава отримала лише близько $45 млрд». Іноземні компанії обгороджували місця видобутку нафти в Венесуелі плотом з колючим дротом, по периметру стояли вишки з автоматниками. На цих територіях фактично діяло право екстериторіальності. Тобто, якщо британець убивав там венесуельця, то був непідвладний венесуельським законам.
Звичайно, деякі теперішні вчинки та розмови Уго Чавеса виглядають тупувато, але нафтова промисловість таки почала працювати на Венесуелу, у країні майже удвічі скоротилася дитяча смертність (до Чавеса там у бідних районах працював 1 дитячий лікар на 10000 дітей), кількість неписьменних.
P.P.S. Об’єктивно Україна має величезні енергетичні ресурси. Але не має Уго Чавеса.