thanks
Випадкові образи наражають мене на небезпеку впасти в депресію. Вони неперевершені, я ж. Ніяка. Знаєш, мені кажуть то заздрість мене так їсть, я ж кажу: я не заздрю, я ж завжди добродійлива, щира,намагаюсь допомагати людям, співчуваю їм. Де ж я заздрю?... їх горю. Аж сама не помічаю, як є такою ж нещасною звичайно, мені до їхнього матеріального прояву горя ще огго, але… морально, я спустошена? я випотрошена, чому? Ким? А головне, коли? Я втомилася. Мої думки не хочуть записуватися. Вони не складаються у текст, проносяться в мене в голові. Може мені почати курити траву і все стане ок? Я помічала за собою такі нотки безвиході, повного місфітсу, стати кимось насправді жалюгідним, таким, щоб і люди побачили насправді, хто ти є, бо ти себе так відчуваєш. Моїм батькам страшно, чому я така стала? Ще роки два тому сама протистояла поривам інших до узагальнення: життя-дупа, відстій, без просвіт. Що ж зі мною стало? Що примусило змінити рішення? Я навіть сама не помітила як скотилася…в цю безодню. І досі. Падаю. То є запізнілий підлітковий перехід чи мої власні мисленнєві (чи то, підсвідомі) речі, з пережитого досвіду за ці два роки. Загалом так: книжки, ставлення (комусь здасться смішним) викладачів, друзів, оточуючих загалом, у висновку, болючі розчарування від вкладених емоцій, де-не-де сил, загалом - очікуваного, з погляду на те, хто скільки сил вкладав в порівнянні зі мною і ЩО отримував, то так, видно я заздрю. Ох горечко то яке.Як мені тепер жити. Іноді напрошується така відповідь, що я її з посмішкою лиш на кутиках вуст згадую: смирись и расслабься.
Я не хочу вести цей триклятий лайвджорнал (ач, я навіть на нього злюся, мо і йому заздрю, бо ж в
ньому пишуть, його читають, В НЬОМУ,як єдиній ефемерній інтернетній мета одиниці) я б так
хотіла, щоб і мене, хотіли читати, намагалися, шукали нових постів… але не очікували. Бо то мене
лякає. А може, краще б і очікували, бо хоч так, відчуватиму себе…
а як і буде в мене таке щастя, то що ж потім? Який розвиток? Друкування графоманського нєчто, я
не бачу, хоч убий, себе в цьому. То який же мій шлях насправді? Ось зараз мені стало боляче. Направду.
