Гуцули: ті й ці. Частина ІІ. "Як не буду кричати, подумають, що Жиляк умер!"
Маршрут розширення свідомості: Київ - Гуцульщина ( садиба Розчіл)
У попередній оповіді у всій красі характеру предстала сучасна справжня гуцулка Орися - мешканка гір-Карпатів. Але для повного портрету Карпат не вистачає ще деяких персонажів.
Що ми знаєм про гуцулів? Наукові статті етнографів чи Вікіпедії про те, якими вони були. Але то всьо неживе. Їдучи в Карпати, готуйтесь, що ви не побачите яскраво одягнених суворих вуйок-чоловіків з пістолями та бартками, ладних вбити вас за одне криве слово в їх бік ( як показують у фільмі Параджанова "Тіні забутих предків). Показушна яскравість стилізованих колиб та сувенірних ринків - це не Карпати. Костюми, в яких вам запропонують сфотографуватися - то маскарад, адже він не буде пасувати, бо ви не гуцул. У вас не має того характеру й ви не живете в Карпатах. Просякніться спочатку душею тих місць, поспілкуйтеся з місцевими мешканцями. Бо як зазначалося в попередній статі, атмосферу місця створюють люди, думаю, ви погодитися зі мною. Але власники готелів, туристичні агенти, екскурсоводи - це не ті люди, по яких треба складати портрет сучасного гуцула. От якщо ви поговорите з ними за чаркою - іншою,та не в робочий час.... Але так легко вас не підпустять і відвертими, щирими з вами не будуть одразу...Щоб гуцул запросив вас до свого родинного столу...То є виявом великої шани, ставлення, як до родича, члена родини. Тому спробуйте для себе винайняти житло саме в місцевих, у невеличких будиночках, де самі гуцули й живуть, десь подалі від звичних туристичних місць).
Ярослав. Газда садиби "Розчіл" у місцевості Довгий Грунь, на перевалі Беркут, де небо зустрічається із землею.
Як свідчать етнографи, в системі давніх відносин між гуцулами чоловік завжди був володарем. Це й зрозуміло, адже чоловік виконував найнебезпечнішу та важку роботу, яка забезпечувала родину грішми - рубав ліс, випасав маржину на полонині, виготовляв сири, йшов у найми. Вдома займався бондарством, столяруванням, був стельмахом. Жінка веде хатнє господарство, займається ремеслами: ткацтвом, вишивкою.
Жінка належала чоловіку. Це співвідношення досить часто проявляє себе ззовні. Ідучи, жінка відстає від свого чоловіка щонайменше на один крок, у хату входить перший чоловік, як треба нести поклажу, то несе її жінка, верхи їде чоловік, коли як жінка йде пішки поруч.Тобто в давні часи за звичаями суспільного укладу жінка стояла не вище тварини. На побої гуцул так само не скупився. Його основне правило: «Якщо хочеш мати добру жінку, то мусиш гатити в неї, як у дерев'янку». Існує також вислів: «Жінка б'є язиком, а ти її й кулаками не подужаєш».
Про неодмінну комерційну жилку гуцулів та споживацьке ставлення до жінки в минулому свідчить і те, що наприклад на подружню зраду жінки чоловік дивився, як на джерело прибутку, якщо коханець був заможним, бо в тому випадку з нього можна було стягнути відшкодування. Недарма кажуть, як гуцул народився, то жид заплакав.
Звичайно, подібні відносини між подружжям не могли відзначатися щирістю. Гордий, волелюбний, енергійний характер гуцула з перебільшеним почуттям гідності робить його вибухонебезпечним - він спалахує, як сірник, від ревношів. Звісно, не завжди його гнів був безпричинним. Чоловік міг прогнати жінку з їх спільного дому, навіть не з її провини. Тоді йшла вона до любаса чи до рідні. Діти лишалися з чоловіком.
Подружжя називає себе взаємно доля, і часто можна почути про добру й погану долю саме в такому розумінні.
Всього того, що начиталася, я не побачила у звичайній гуцульській родині. Я маю на увазі жорстку регламентацію місця чоловіка та жінки. Цивілізація впливає на Карпати, але якось ці люди вміють брати од неї найкраще, не втрачаючи своєї етнічності. Зберігається основне: відданість своєму покликанню, чоловік дбає про господарство в цілому, виконуючи найтяжчу роботу, жінка займається хатніми справами й один одного поважають.
Тож замість суворого вуйка, я зустріла чоловіка моторного, будівничого від Бога.Гуцули взагалі ніби народжуються з молотком у руках, у малому віці вже можуть із косарки та велосипеда зробити мотоцикл.Як день почався, Ярослав на домашній пілорамі, в слюсарні, то в одномц кінці господарства, то в іншому, лагодить, будує. Все,що має його родина, збудував він сам: два двоповерхові будинки, столова, баня, будиночок для бджолотерапії, господарські приміщення, та ще підтримує це в се в належному стані. Додам, що і все меблювання, оздоблення всередині теж його рук справа. А для душі займається пан Ярослав культивуванням плодових дерев та розведенням медоносних бджолок.
Ладен він годинами про бджіл розповідати, перекладаючи рамки із сотами. А бджоли кусають, а він їх ковдрою накрива, щоб не змерзли, та ще й димом обкурює від тліючої букової тирси.
Фото ці не випадкові. Це - ілюстрація стилю життя.
Вдвох із Орисею тримають господарство - невелике, але як наїдуть відпочивальники взимку ( бо поруч Буковель, 8 км), то і Ярославу доводиться ставати в помічники до Орисі й борщик варити.
Звичайно, не у всіх сім'ях так, просто ця ім'я більше підпала під вплив принціпів цівілізованого суспільства, адже вони спілкуються з різноманітними людьми, яки відпочивають у них.
Цілісінький день майорить кумедна панамка Ярослава то там, то тут. Спокійний, виважений, доброзичливий. Але як хтось розбешкетується, то одного його слова, спокійного, але твердого вистача, щоб навіть діти послухалися.
Карпати - суворий край, тому нема можливості доводити один одному, хто яку роботу має виконувати. Жінка оберігає дім, дітей, господарство. Чоловік - будує та розбудовує. Але кожний готовий перейняти на себе справу іншого - Орися може дрова нарубати, а Ярослав борщик зваре. Але як спитати в Орисі, хто господар у домі, каже" Пеееевне, Ярослав!" Кожний робить свою справу й доповнює один одного. "Орисююююю!""Чого кричиш, підійди та скажи!""Як не буду кричати, то подумають сусіди, що Жиляк умер!" Ні, не умер, оболонка змінилася, але сутність лишається, як багато сотень років тому.
У попередній оповіді у всій красі характеру предстала сучасна справжня гуцулка Орися - мешканка гір-Карпатів. Але для повного портрету Карпат не вистачає ще деяких персонажів.
Що ми знаєм про гуцулів? Наукові статті етнографів чи Вікіпедії про те, якими вони були. Але то всьо неживе. Їдучи в Карпати, готуйтесь, що ви не побачите яскраво одягнених суворих вуйок-чоловіків з пістолями та бартками, ладних вбити вас за одне криве слово в їх бік ( як показують у фільмі Параджанова "Тіні забутих предків). Показушна яскравість стилізованих колиб та сувенірних ринків - це не Карпати. Костюми, в яких вам запропонують сфотографуватися - то маскарад, адже він не буде пасувати, бо ви не гуцул. У вас не має того характеру й ви не живете в Карпатах. Просякніться спочатку душею тих місць, поспілкуйтеся з місцевими мешканцями. Бо як зазначалося в попередній статі, атмосферу місця створюють люди, думаю, ви погодитися зі мною. Але власники готелів, туристичні агенти, екскурсоводи - це не ті люди, по яких треба складати портрет сучасного гуцула. От якщо ви поговорите з ними за чаркою - іншою,та не в робочий час.... Але так легко вас не підпустять і відвертими, щирими з вами не будуть одразу...Щоб гуцул запросив вас до свого родинного столу...То є виявом великої шани, ставлення, як до родича, члена родини. Тому спробуйте для себе винайняти житло саме в місцевих, у невеличких будиночках, де самі гуцули й живуть, десь подалі від звичних туристичних місць).
Ярослав. Газда садиби "Розчіл" у місцевості Довгий Грунь, на перевалі Беркут, де небо зустрічається із землею.
Як свідчать етнографи, в системі давніх відносин між гуцулами чоловік завжди був володарем. Це й зрозуміло, адже чоловік виконував найнебезпечнішу та важку роботу, яка забезпечувала родину грішми - рубав ліс, випасав маржину на полонині, виготовляв сири, йшов у найми. Вдома займався бондарством, столяруванням, був стельмахом. Жінка веде хатнє господарство, займається ремеслами: ткацтвом, вишивкою.
Жінка належала чоловіку. Це співвідношення досить часто проявляє себе ззовні. Ідучи, жінка відстає від свого чоловіка щонайменше на один крок, у хату входить перший чоловік, як треба нести поклажу, то несе її жінка, верхи їде чоловік, коли як жінка йде пішки поруч.Тобто в давні часи за звичаями суспільного укладу жінка стояла не вище тварини. На побої гуцул так само не скупився. Його основне правило: «Якщо хочеш мати добру жінку, то мусиш гатити в неї, як у дерев'янку». Існує також вислів: «Жінка б'є язиком, а ти її й кулаками не подужаєш».
Про неодмінну комерційну жилку гуцулів та споживацьке ставлення до жінки в минулому свідчить і те, що наприклад на подружню зраду жінки чоловік дивився, як на джерело прибутку, якщо коханець був заможним, бо в тому випадку з нього можна було стягнути відшкодування. Недарма кажуть, як гуцул народився, то жид заплакав.
Звичайно, подібні відносини між подружжям не могли відзначатися щирістю. Гордий, волелюбний, енергійний характер гуцула з перебільшеним почуттям гідності робить його вибухонебезпечним - він спалахує, як сірник, від ревношів. Звісно, не завжди його гнів був безпричинним. Чоловік міг прогнати жінку з їх спільного дому, навіть не з її провини. Тоді йшла вона до любаса чи до рідні. Діти лишалися з чоловіком.
Подружжя називає себе взаємно доля, і часто можна почути про добру й погану долю саме в такому розумінні.
Всього того, що начиталася, я не побачила у звичайній гуцульській родині. Я маю на увазі жорстку регламентацію місця чоловіка та жінки. Цивілізація впливає на Карпати, але якось ці люди вміють брати од неї найкраще, не втрачаючи своєї етнічності. Зберігається основне: відданість своєму покликанню, чоловік дбає про господарство в цілому, виконуючи найтяжчу роботу, жінка займається хатніми справами й один одного поважають.
Тож замість суворого вуйка, я зустріла чоловіка моторного, будівничого від Бога.Гуцули взагалі ніби народжуються з молотком у руках, у малому віці вже можуть із косарки та велосипеда зробити мотоцикл.Як день почався, Ярослав на домашній пілорамі, в слюсарні, то в одномц кінці господарства, то в іншому, лагодить, будує. Все,що має його родина, збудував він сам: два двоповерхові будинки, столова, баня, будиночок для бджолотерапії, господарські приміщення, та ще підтримує це в се в належному стані. Додам, що і все меблювання, оздоблення всередині теж його рук справа. А для душі займається пан Ярослав культивуванням плодових дерев та розведенням медоносних бджолок.
Ладен він годинами про бджіл розповідати, перекладаючи рамки із сотами. А бджоли кусають, а він їх ковдрою накрива, щоб не змерзли, та ще й димом обкурює від тліючої букової тирси.
Фото ці не випадкові. Це - ілюстрація стилю життя.
Вдвох із Орисею тримають господарство - невелике, але як наїдуть відпочивальники взимку ( бо поруч Буковель, 8 км), то і Ярославу доводиться ставати в помічники до Орисі й борщик варити.
Звичайно, не у всіх сім'ях так, просто ця ім'я більше підпала під вплив принціпів цівілізованого суспільства, адже вони спілкуються з різноманітними людьми, яки відпочивають у них.
Цілісінький день майорить кумедна панамка Ярослава то там, то тут. Спокійний, виважений, доброзичливий. Але як хтось розбешкетується, то одного його слова, спокійного, але твердого вистача, щоб навіть діти послухалися.
Карпати - суворий край, тому нема можливості доводити один одному, хто яку роботу має виконувати. Жінка оберігає дім, дітей, господарство. Чоловік - будує та розбудовує. Але кожний готовий перейняти на себе справу іншого - Орися може дрова нарубати, а Ярослав борщик зваре. Але як спитати в Орисі, хто господар у домі, каже" Пеееевне, Ярослав!" Кожний робить свою справу й доповнює один одного. "Орисююююю!""Чого кричиш, підійди та скажи!""Як не буду кричати, то подумають сусіди, що Жиляк умер!" Ні, не умер, оболонка змінилася, але сутність лишається, як багато сотень років тому.