Че - означає Чернобиль. Інший вид туризму
Дякуючи друзям, дізнався дещо про Заборонену зону, де і куди орієнтуватись та і йти як взагалі. Так взявши свій улюблений волковський рюкзак, випивши чаю та закусивши печивом відправився
Ось і спробував я новий вид туризму, як кажуть "Сталкер-тур".
Ніч. Абсолютно нічого не видно. Де зірки? Де хоча би один промінчик світла. 30 сантиметрів з дороги - в обличчя, в очі, в тіло врізаються гілки та дерева, невидимі..
GPS яскравий на пів неба, дуже яскравий монітор
- це мінімум яскравості виставлено?
- мінімум..
- чому ж так яскраво..
Але це ми дізнаємось трішки пізніше, а зараз ми летимо назустріч пригодам та вечеряємо на зупинці
Поблизу забороненої зони
Замісник головного інженера та найголовніша людина в ту жахливу ніч був Дятлов.
Але ми з вами помандруємо не на ЧАЕС, а в інше, не менш цікаве місце неподалік, назване американцями як "Русскі дятел". Рускі дятел це радянська радіолокаційна станція для раннього виявлення запусків міжконтинентальних балістичних ракет. Але про це буде трішки пізніше, а зараз ми, оминаючи КПП та гілки що зявляються ніби з паралельного світу та намагаються виколоти очі йдемо вперед
- Колючку ви побачите здалеку по білосніжним стовпчикам, згадую настанови в голові, - де ж ці стовпчики, ліс, непрохідний, жахливі гілки.. повалені дерева..раптові ями..
нас троє, темрява така, що...що.. Хотів було згадати цитату, але ж ми те, що ми говоримо, включаючи цитати. Тож темно..настільки, що обганяючи групу на 10 метрів, вже не бачиш друзів, навіть обриси, лиш із часом темні тіні зьявляються перед очима в обрисах друзів
- Ось вони, пошепки кричу я, білі стовпчики
- Тепер треба знайти залаз. Залаз виявився замаскованим під молоденькою сосною, дуже розумно зроблений.
- Я на місці, подавай хобоття, акуратно аби не порвати об колючий дріт
Не знаю як так, але місцевий ландшафт чи то спеціально , чи то випадково з купою пагорбів та ям..
І лиш роодинокі оазиси із дерев та високої трави нас прикривають..ні, не від місяця. Його немає, як і зірок. Прикривають від прямого світла КПП. Добре що ми відійшли аж на півтора кілометри..
Але Боже, як же жарко ми одягнулись, - я вже не можу, давайте станемо, я хоча би кофту одну зніму, вмовляю я команду.
І як грім серед ясного хмурого неба в цій мертвій тиші, де навіть цвіркуни бояться подати найменший шорох вибухнув собачий гавкіт
Стало найгірше...
Навіть в цьому,Всесвітом забутому місті, страх чогось окрім тиші змусив собак плчути нас і звістити про це весь Контрольно Пропускний Пункт до мертвої околиці міста
- Собака..
- Тсс..
- Собака на КПП нас почув..
- Тссс, стоїмо
- Не рухайтесь..
Замовкла, можна продовжувати наш тріп
Світанок.. треба ховатись..
поспати, набратися сил.. швидше На карті неподалік село
- Ось воно
Люди були, жили, вели господарство ..і раптом - зникли, просто зникли, навіть не зачинивши хвіртку
навіть дрова готували на зиму, котрі вже не потрібні. Вони ніколи не пригодяться. Вони покрилися мохом та повертаються назад, в природу
- Шукаємо найдушевнішу хатину
О Боже, це МТ-шка і Пеппі
За 15 хвилин знайшли найкошернішу хату, трішки насторожує що трава зкошена, але нічого
А тут таки кошерно: шибки майже всі цілі, двері зачиняються, не дує, відносно чисто, довжележні лавочки та стіл. Зробили сухий перекус та втомлені, але щасливі зачинивши необачно залишені навсяж попередніми власниками двері смачно заснули
- Пора прокидатись, за звичкою буджу я. Ми вже шість годин спали, з половиною..
- Вставайте, вже їжа готова
Смачно поснідавши половинку 6 літрового бутиля з цілющою водою розливаю по групі, іншу ж половину закрутивши кладу в рюкзак
- В дорогу
Наша вписка пробує втопати в зелені
Осінь придає Забороненій зоні ще більша апокаліптичного відтінку. Це не весела та жива територія котра єднається з природою - це депресивна, забруднена територія, на якій нічого не може існувати і лиш поодинокі дерева та бурян поросли обабіч дороги
Дощ..
придає драматизму..
Колись.. колись тут кипіло життя і старенький пазик раз на пів години забирав радісних людей в дорогу. А зараз тут навіть назва населеного пункту втрачає своє існування
Центральний сільський магазин, навколо якого крутиться.. ні, крутилося життя.
- Нам в сторону, наказав Нікіта, звертаємо із центральної дороги
Тут природа більш жвава
В Чорнобилі, потрібно буде обережним. Будь який звук чи шорох видає і тебе і ворога. А тут, в забороненій зоні нам небажана зустріч ні з ким..
- Дивіться, стадо коней, вигукнув пошепки я
- Це коні Пржевальського, випрямивши груди колесом мовив Нікіта
Сутеніє, треба перейти річку до темряви. Брід лиш в одному місці
Вашій увазі річка Уж. Глибина близько метра-півтора, але місцями є броди де можна перейти не замочивши коліна
- Яка ж холодна вода...ухххх яка ж вона таки широка ця річка, про себе шепчу я
Перехобочуємося, робимо чай, сухий перекус
- В дорогу, гаспада
Як все ж добре що в мене є червонийй світлодіод в налобнику..
Колючка номер два - ми в десятикілометровій зоні, подвійна обачливість
- Акуратно, ось тут є залаз, обережно, під ногами також ряд колючки
- Ну ось, ми ще ближче до цілі, треба бути вдвічі обачнішими та вдвічі тихшими, про себе говоримо ми
Перше що нас зустрічає - неймовірно сексуальна ЛЕП опора, що виграє зловысною чорнотою над неймовырними як очі немовля зірках. Такі величезні зірки я бачив лиш раз, в Криму, на вершині гори.
Полем виходимо на лісову грунтову дорогу
- Твою ж мать, на піску видно наші сліди
- давайте йти по узбіччю
Близько кілометра пробуємо йти по узбіччю, але сліди все одно видно
- А пес із ним, можливо фортуна буде на нашому боці та в ці дикі краї не занесе кінний чи піший патруль
А ще за кілометр, другий Нікіта раптом дізнався що GPS що висів на кишені - зник
- Коли ти його бачив востаннє?, запитую я
- Там, біля колючки
- Ого, 5-7 кілометрів поле пошуку
І ось ми, нелегальні відвідувачі, присвічуючи червоними ліхтарями в долонці йдемо по дорозі, по узбіччю в цю темну ніч та шукаємо чорний GPS. Але це було потім, а до того я зробів помітку на дорозі місця, куди ми дійшли
- Блін, а наші сліди таки добре видно на піску
І о чудо, не вірю своїм очам, буквально за кілометр ми таки знаходимо на узбіччі нашого Фореста Гампа
- Але в чому таки плюс нашої пригоди - ми остаточно заплутаємо патруль
- Це точно
Світло. Справжнє світло. Вдалині. Тихенько. Це вже КПП Дуга. Живе КП, з живим та не дуже привітним ЧОПом.
- Обходимо його.
А далі були довгі-довгі пошуки аби дістатися до нашого місця ночівлі №2 - військового містечка Дуга_2.
Оу дякую за допомогу та натхнення писати Лізі