Чивчинський та Яловичанський хребет. Липень 2015
Що: Чивчинський та Яловичанський хребет
К-ть учасиків: 8
К-ть ходових днів:4
В середині літа стався похід котрий назавжди змінив моє ставлення до Карпат: виявляється на території Українських гір ще є місця де ти ожеш добу шлятись по хребтах та не зустріти жодної живої душі, лосі, вовки, кабани та ведметі не в рахунок цього
Soo, lets start:
з турклубу взявши казани та інше хобоття, доречі Сирецький парк
рухаємо на Центральний вокзал, лягаємо спати, а прокидаємося вже в Івано-Франківську, звідти ранковою маршруткою на широко відому в вузьких колах Верховину . А звідти завдяки тому що Петро теж широко відомий в вузьких колах, нам підігнали кадилак Буханка за який ми платили тільки солярою.
Між іншим, за 20 хвилин до нас із Верховини полопотав ось цей унікальний Бус і переслідував нас на більшій частині маршруту, тож на замітку, частково можна добратись на цій штуці, якщо не забракне сили волі. Ха-ха-ха-ха
Обєкт моєї сьогоднішньої оповіді знаходиться настільки далеко від цивілізації, що навіть буханка кілька разів глохла під гору та рвала кігті вниз, а ми в свою чергу сивіли на кілька волосин відразу.
На одному з самих мальовничих озер регіону знайшли плот, але завдяки нашому вмінню мало не потопили його та себе самих
Природа багата на воду
та Їжу, щоправда я переплутав чорниці з вовчими ягодами
- Чому це в чорниць такий пісний смак, давнор дощі були чи що? Слава Богу організм перетравив їх, "непомітивши".
Спочатку дорога ще автомобільо-терпима
Але плавно перетворюється в стежку, промарковану туристичними маршрутами
Одна із причин мого нереального інтересу до цього маршруту був
У віддаленому куточку Буковини, верхів'ях річки Білий Черемош, на вершині гори Томнатик збереглись залишки Радіо Локаційної Станції «Памір» (1950-1995) http://wikimapia.org/12528655/ru/РЛС-П-90-«Памир». Це був найважливіший фактор моєї участі в даному поході.
Радіолокаційна військова станція була створена в СССР для точності визначення кута місця і висоти цілі в небі.В найбільшому із куполів донині збереглася радіолокаційна антенна «П-14 Лена».
Ще півстоліття тому назад, вона була цілком таємним чудом техніки, але і зараз принцип роботи самої РЛС вважається державною таємницею!
Туристам, які бажають самостійно відвідати "Памір" і не мають фінансової можливості орендувати автотранспорт з Верховини або Путили - краще стартувати з села Шепіт Путильського району Чернівецької області,до якого ходить щоденна маршрутка з Чернівців.(ця суха інформація повністю вкрадена зі звіту Петра Тестова).
Так ось я горів величезним бажанням сьогодні ж дійти до нього, ось же він, Памір
Але розрахувавши всі за і проти, а також сили наших новачків вирішили таки заночувати на підході до РЛС.
Місце ночівлі вибрали на перемичці, ось там он зліва, лде трішки дрів залишилось від колиби. Доречі, по всьому маршруту нам попадаються повно колиб у напів зруйнованому стані
- Це люди тут жили або раніше, або живуть сезонами, доять корів, збирають гриби,- пояснив Петро. Дивно, бо зараз середина липня, а слідів Хомо Сапіенс не видно.
- Що це???Там в будинку чути стукіт
- Це кінь он виглядає через віконечко
- Ех ми сьогодні не попадемо, а я так мріяв зустріти схід сонця з верхівки купола Паміру, пускаю я невидиму скупу чоловічу сльозу
-Ну ти ж бачиш, ми не встигнемо, запевняє Петя
Наш керівник, знає мене вже "як облупленого", тому в цій, стресовій для мене ситуації дав мені спец. завдання, не хоботити палатки та дрова, а зфотографувати захід сонця, так аби слюни потекли
Надіюсь я достойно зправився із завданням, ще й дров нахоботив зі зруйнованого колиби.
Памір. На відміну від Боржавського РЛС, Памір завдяки "невидимому" охоронцю не розібрали до фундаменту тому є прекрасна можливість насолодитись. http://wikimapia.org/12528655/ru/%D0%A0%D0%9B%D0%A1-%D0%9F-90-%C2%AB%D0%9F%D0%B0%D0%BC%D0%B8%D1%80%C2%BB
Принцип дії полягав у прийнятті сигналів на центральний купол, а купола поменьше служили підсилювачами. Ехо в центральному куполі змінюється з висотою підняття
Знайшов старовинну "герму",
увімкнув ліхтарик та почав досліджувати підземелля. Діг!
кругом купа коней, корів, навіть змія проповзала, подейкують. І це все непривязнане, напів дике та дуже цікавиться тобою. А ще, а ще воно все, окрім змій дзеленчить в дзвоники, створюючи незабутню мелодію, особливо в куполах
Центральний купол
Підземку не йшли закритим способом, а просто вирили котлован, опустили "вагончик" та закопали
А ми прощаємося з Паміром та невидимим охоронцем, котрий таки виконує свою роботу
та йдемо далі, адже далі нові вершини та нові звершення
Неподалік Паміру ще дві колиби та худоба типу свиней, курей і т.д. Ну а мене, як дипломата послали купити полонинського сиру Будз. Сирні голови, витворені у великих котлах - із молока чи коров’ячого, а чи овечого - то є будзи, із першої варки молока.Головки будзу накопчуються на стриху стаї - тої, що туристичною мовою звеся «колиба».Будз має обмежений термін зберігання. Найліпше смакує таки в горах. Коли набрати полонинського сиру із собою - як завжди як з переляку, покласти у домашній холодильник - невловиме гірське вилітає назад в гори, а з ним і атракція (суха інформація взята в Тіні Ґардаріки).
Так ось, беру я 100 грн
- Відріжте мені сиру (до того взнали що він тут по 70 грн/кілограм)
- тримайте, тут 2 кілограми 100 грамм
- Ой а в мене лише 100 грн, відріжте тоді на 100 грн
- Та ладно, тримай
- А пакети ще можна?
Так я приніс величезний шмат шикарного Будзярича в фірмовому пакеті Київміськбуд (цікаво звідки він тут в далеких горах)
мій Тесак, подарований на Деь Народження Наталією в Грузії
Різкий спуск по камінню, котрий дуже вбиває коліна, головне тримати рівновагу, бо можна ще й похеритись. Краєвиди звичайно вражають
По маршруту нам попалась мініГЕС. МініГЕС - це зло. Вони повністю змінюють навколишнє середовище річки, при цьому дають мінімум електроенергії. Докладніше можна це обговорити з проф. Петром Тестовим. А мені тільки сподобались мужики, з Києва котрі переоцінили свій Mitsubishi L200 та застрягли в річці
Доречі по всьому маршруту водна настільки чиста що її можна пити просто "згорла", тобто з річки.
А далі стежка пішли в таку глуш і час від часу зливалася настільки з природою що аж серце захоплює
Але маркування на деревах є
Неймовірно, природа ніби дихає з тобою в унісон, а в тебе аж мурашки по шкірі від лісу
"Жить стало легче, жить стало веселей" - стежка якось згубилась
Тай маркувань давно не було
- Ми правильно йдемо, чути десь в хащах голос керівника
А далі, в нас єдина скеляста гора в регіоні
міні група лосів
Кляуза.
Кляузи - це такі дамби, які будували на гірських річках. Як правило їх кілька, каскадом на деякій відстані одна від одної. В таке штучне озеро набиралася вода, на тій воді будувалися плоти з лісу. А коли лісу і води було достатньо, разом з хвилею бакараші (рульові плотів) спускали ліс по річці вниз. Не завжди однієї хвилі було достатньо, щоб віднести ліс до дороги. Тому кляуз могло бути кілька. Крім того, круті береги, нерівні, були обшиті деревом, щоб згладити нерівності і плоти не зачепилися і не склалися. Складність і небезпечність роботи бакарашів годі собі і уявити (суха інформація взята звідси http://hochuvgory.com.ua/modern/mandrivki-2014-roku/drimbotur-do-qpamiruq.html)
По GPSу - це прекрасний смерековий ліс
Саме тут відчувається присутність людини, Хомо Сапіенс блін..
Щось затягнувся мій сьогоднішінй пост, але настільки класний похід був та стільки тобі, мій дорогий читачу хочеться розказати..
- Наступний День, буде День бродів, лякає нас Петро.
Декілька слів про броди по р. Черемош в липні. Вода, освіжаюча, особливо зранку: Спочатку ноги починають відчувати холод, потім починают ламатися всі кісточки, а ноги тим часом зводить, ти йдеш акуратно, аби не послизнутись на слизькому камінні на дні, так званій Гальці, але не тій Гальці що підманула Гриця, а тій гальці котра лежить в гірських річках та подекуди на морських просторах. Коли вже вийшов з "освіжаючої" води, ноги не перестають мерзнути, а напроти ще більш зкручуються, ита за секунди чотири-пять їх починає відпускати, надходить тепло та ти нагріваєшся. Дуже цікаву штуку я практикував із охолодженням, нагріванням десять секунд та знову охолодженням, ралджу ;)
Чергова Кляуза
Та гарна Іринка
Останній раз її ремонтували в 1890 році
Як співає один репер "Люблю чай як панда любить бамбук"
Легкий перекус
І ось таки Вам річки, котрі прямо по дорозі течуть
та броди
Вздовж всього маршруту, нам регулярно попадались будиночки, колишні пункти нагляду, адже раніш тут пролягав кордон: закинуті та геть нові
Тож якщо захочете йти цей маршрут взимку-місць для ночівлі більш ніж достатньо
Дорога, якщо це можна так назвати, йде вздовж Черемоша,
час від часу зливаючись як закохані до нестями люди воєдино
мої улюблені трекінгові сандольєри таки дали слабину і понтєц порвались
А ось ця штука називається - Вододільний хребет. Це коли підіймається між річок котрі також зливається як кохані котрі неймовірно кохають одне одного в поцілунку..зливаються в єдине...річки і в місті зливу підіймається гора. Якось так..
Фотографии в альбоме «Неразобранное», автор Kocmik2 на Яндекс.Фотках
Слабка половина
Під час останньої ночівлі група спить в палатка, а я та Петро на вулиці.
- Петя, пора прокидатись?, сонним голосом запитую я, вдивляючись в обриси що ледь видніються в темряві
- Мені приснилося що прийшов ведмідь, сліди котрого ми недавно ж бачили..
- Памятаю
- І зїв одного члена нашої команди, тому я вирішив розвести вогнище, аби відлякати його
- А, гаразд
Вогнище щоправда за 20 хвилин потухло, я хотів було розбудити Петю, але вирішив що не варто
І знову броди
і Наостанок наш Маршрут
Удачі!
На останньому, точніш на передостанньому фото помітив що нас було десять, а в передописі написав про вісім людей.
також дякую за кілька фото групі
К-ть учасиків: 8
К-ть ходових днів:4
В середині літа стався похід котрий назавжди змінив моє ставлення до Карпат: виявляється на території Українських гір ще є місця де ти ожеш добу шлятись по хребтах та не зустріти жодної живої душі, лосі, вовки, кабани та ведметі не в рахунок цього
Soo, lets start:
з турклубу взявши казани та інше хобоття, доречі Сирецький парк
рухаємо на Центральний вокзал, лягаємо спати, а прокидаємося вже в Івано-Франківську, звідти ранковою маршруткою на широко відому в вузьких колах Верховину . А звідти завдяки тому що Петро теж широко відомий в вузьких колах, нам підігнали кадилак Буханка за який ми платили тільки солярою.
Між іншим, за 20 хвилин до нас із Верховини полопотав ось цей унікальний Бус і переслідував нас на більшій частині маршруту, тож на замітку, частково можна добратись на цій штуці, якщо не забракне сили волі. Ха-ха-ха-ха
Обєкт моєї сьогоднішньої оповіді знаходиться настільки далеко від цивілізації, що навіть буханка кілька разів глохла під гору та рвала кігті вниз, а ми в свою чергу сивіли на кілька волосин відразу.
На одному з самих мальовничих озер регіону знайшли плот, але завдяки нашому вмінню мало не потопили його та себе самих
Природа багата на воду
та Їжу, щоправда я переплутав чорниці з вовчими ягодами
- Чому це в чорниць такий пісний смак, давнор дощі були чи що? Слава Богу організм перетравив їх, "непомітивши".
Спочатку дорога ще автомобільо-терпима
Але плавно перетворюється в стежку, промарковану туристичними маршрутами
Одна із причин мого нереального інтересу до цього маршруту був
У віддаленому куточку Буковини, верхів'ях річки Білий Черемош, на вершині гори Томнатик збереглись залишки Радіо Локаційної Станції «Памір» (1950-1995) http://wikimapia.org/12528655/ru/РЛС-П-90-«Памир». Це був найважливіший фактор моєї участі в даному поході.
Радіолокаційна військова станція була створена в СССР для точності визначення кута місця і висоти цілі в небі.В найбільшому із куполів донині збереглася радіолокаційна антенна «П-14 Лена».
Ще півстоліття тому назад, вона була цілком таємним чудом техніки, але і зараз принцип роботи самої РЛС вважається державною таємницею!
Туристам, які бажають самостійно відвідати "Памір" і не мають фінансової можливості орендувати автотранспорт з Верховини або Путили - краще стартувати з села Шепіт Путильського району Чернівецької області,до якого ходить щоденна маршрутка з Чернівців.(ця суха інформація повністю вкрадена зі звіту Петра Тестова).
Так ось я горів величезним бажанням сьогодні ж дійти до нього, ось же він, Памір
Але розрахувавши всі за і проти, а також сили наших новачків вирішили таки заночувати на підході до РЛС.
Місце ночівлі вибрали на перемичці, ось там он зліва, лде трішки дрів залишилось від колиби. Доречі, по всьому маршруту нам попадаються повно колиб у напів зруйнованому стані
- Це люди тут жили або раніше, або живуть сезонами, доять корів, збирають гриби,- пояснив Петро. Дивно, бо зараз середина липня, а слідів Хомо Сапіенс не видно.
- Що це???Там в будинку чути стукіт
- Це кінь он виглядає через віконечко
- Ех ми сьогодні не попадемо, а я так мріяв зустріти схід сонця з верхівки купола Паміру, пускаю я невидиму скупу чоловічу сльозу
-Ну ти ж бачиш, ми не встигнемо, запевняє Петя
Наш керівник, знає мене вже "як облупленого", тому в цій, стресовій для мене ситуації дав мені спец. завдання, не хоботити палатки та дрова, а зфотографувати захід сонця, так аби слюни потекли
Надіюсь я достойно зправився із завданням, ще й дров нахоботив зі зруйнованого колиби.
Памір. На відміну від Боржавського РЛС, Памір завдяки "невидимому" охоронцю не розібрали до фундаменту тому є прекрасна можливість насолодитись. http://wikimapia.org/12528655/ru/%D0%A0%D0%9B%D0%A1-%D0%9F-90-%C2%AB%D0%9F%D0%B0%D0%BC%D0%B8%D1%80%C2%BB
Принцип дії полягав у прийнятті сигналів на центральний купол, а купола поменьше служили підсилювачами. Ехо в центральному куполі змінюється з висотою підняття
Знайшов старовинну "герму",
увімкнув ліхтарик та почав досліджувати підземелля. Діг!
кругом купа коней, корів, навіть змія проповзала, подейкують. І це все непривязнане, напів дике та дуже цікавиться тобою. А ще, а ще воно все, окрім змій дзеленчить в дзвоники, створюючи незабутню мелодію, особливо в куполах
Центральний купол
Підземку не йшли закритим способом, а просто вирили котлован, опустили "вагончик" та закопали
А ми прощаємося з Паміром та невидимим охоронцем, котрий таки виконує свою роботу
та йдемо далі, адже далі нові вершини та нові звершення
Неподалік Паміру ще дві колиби та худоба типу свиней, курей і т.д. Ну а мене, як дипломата послали купити полонинського сиру Будз. Сирні голови, витворені у великих котлах - із молока чи коров’ячого, а чи овечого - то є будзи, із першої варки молока.Головки будзу накопчуються на стриху стаї - тої, що туристичною мовою звеся «колиба».Будз має обмежений термін зберігання. Найліпше смакує таки в горах. Коли набрати полонинського сиру із собою - як завжди як з переляку, покласти у домашній холодильник - невловиме гірське вилітає назад в гори, а з ним і атракція (суха інформація взята в Тіні Ґардаріки).
Так ось, беру я 100 грн
- Відріжте мені сиру (до того взнали що він тут по 70 грн/кілограм)
- тримайте, тут 2 кілограми 100 грамм
- Ой а в мене лише 100 грн, відріжте тоді на 100 грн
- Та ладно, тримай
- А пакети ще можна?
Так я приніс величезний шмат шикарного Будзярича в фірмовому пакеті Київміськбуд (цікаво звідки він тут в далеких горах)
мій Тесак, подарований на Деь Народження Наталією в Грузії
Різкий спуск по камінню, котрий дуже вбиває коліна, головне тримати рівновагу, бо можна ще й похеритись. Краєвиди звичайно вражають
По маршруту нам попалась мініГЕС. МініГЕС - це зло. Вони повністю змінюють навколишнє середовище річки, при цьому дають мінімум електроенергії. Докладніше можна це обговорити з проф. Петром Тестовим. А мені тільки сподобались мужики, з Києва котрі переоцінили свій Mitsubishi L200 та застрягли в річці
Доречі по всьому маршруту водна настільки чиста що її можна пити просто "згорла", тобто з річки.
А далі стежка пішли в таку глуш і час від часу зливалася настільки з природою що аж серце захоплює
Але маркування на деревах є
Неймовірно, природа ніби дихає з тобою в унісон, а в тебе аж мурашки по шкірі від лісу
"Жить стало легче, жить стало веселей" - стежка якось згубилась
Тай маркувань давно не було
- Ми правильно йдемо, чути десь в хащах голос керівника
А далі, в нас єдина скеляста гора в регіоні
міні група лосів
Кляуза.
Кляузи - це такі дамби, які будували на гірських річках. Як правило їх кілька, каскадом на деякій відстані одна від одної. В таке штучне озеро набиралася вода, на тій воді будувалися плоти з лісу. А коли лісу і води було достатньо, разом з хвилею бакараші (рульові плотів) спускали ліс по річці вниз. Не завжди однієї хвилі було достатньо, щоб віднести ліс до дороги. Тому кляуз могло бути кілька. Крім того, круті береги, нерівні, були обшиті деревом, щоб згладити нерівності і плоти не зачепилися і не склалися. Складність і небезпечність роботи бакарашів годі собі і уявити (суха інформація взята звідси http://hochuvgory.com.ua/modern/mandrivki-2014-roku/drimbotur-do-qpamiruq.html)
По GPSу - це прекрасний смерековий ліс
Саме тут відчувається присутність людини, Хомо Сапіенс блін..
Щось затягнувся мій сьогоднішінй пост, але настільки класний похід був та стільки тобі, мій дорогий читачу хочеться розказати..
- Наступний День, буде День бродів, лякає нас Петро.
Декілька слів про броди по р. Черемош в липні. Вода, освіжаюча, особливо зранку: Спочатку ноги починають відчувати холод, потім починают ламатися всі кісточки, а ноги тим часом зводить, ти йдеш акуратно, аби не послизнутись на слизькому камінні на дні, так званій Гальці, але не тій Гальці що підманула Гриця, а тій гальці котра лежить в гірських річках та подекуди на морських просторах. Коли вже вийшов з "освіжаючої" води, ноги не перестають мерзнути, а напроти ще більш зкручуються, ита за секунди чотири-пять їх починає відпускати, надходить тепло та ти нагріваєшся. Дуже цікаву штуку я практикував із охолодженням, нагріванням десять секунд та знову охолодженням, ралджу ;)
Чергова Кляуза
Та гарна Іринка
Останній раз її ремонтували в 1890 році
Як співає один репер "Люблю чай як панда любить бамбук"
Легкий перекус
І ось таки Вам річки, котрі прямо по дорозі течуть
та броди
Вздовж всього маршруту, нам регулярно попадались будиночки, колишні пункти нагляду, адже раніш тут пролягав кордон: закинуті та геть нові
Тож якщо захочете йти цей маршрут взимку-місць для ночівлі більш ніж достатньо
Дорога, якщо це можна так назвати, йде вздовж Черемоша,
час від часу зливаючись як закохані до нестями люди воєдино
мої улюблені трекінгові сандольєри таки дали слабину і понтєц порвались
А ось ця штука називається - Вододільний хребет. Це коли підіймається між річок котрі також зливається як кохані котрі неймовірно кохають одне одного в поцілунку..зливаються в єдине...річки і в місті зливу підіймається гора. Якось так..
Фотографии в альбоме «Неразобранное», автор Kocmik2 на Яндекс.Фотках
Слабка половина
Під час останньої ночівлі група спить в палатка, а я та Петро на вулиці.
- Петя, пора прокидатись?, сонним голосом запитую я, вдивляючись в обриси що ледь видніються в темряві
- Мені приснилося що прийшов ведмідь, сліди котрого ми недавно ж бачили..
- Памятаю
- І зїв одного члена нашої команди, тому я вирішив розвести вогнище, аби відлякати його
- А, гаразд
Вогнище щоправда за 20 хвилин потухло, я хотів було розбудити Петю, але вирішив що не варто
І знову броди
і Наостанок наш Маршрут
Удачі!
На останньому, точніш на передостанньому фото помітив що нас було десять, а в передописі написав про вісім людей.
також дякую за кілька фото групі