Львів
На днях балакали на роботі про те, шо Львів уже порядком набрид. І от я замітила, шо в мене навпаки - пішло відродження почуттів. Вже давно пройшла ту стадію, шо Львів набрид і тому все пішло по новому кругу.
Перший раз в цьому місті я побувала в 11 років. Не збиралася туди, не хотіла і не мріяла. Ну, просто даже не думала в той бік. Це була сама перша настільки далека поїздка (ще й без батьків, родичів, класу, друзів). Канєшно Львів вразив. Навіть не своєю архітектурою чи атмосферою, а взагалі - життям. І зараз Полтава і Львів відрізняються побутом досить сильно, а тоді (середина 90-х) - це було небо і земля.
Другий раз я туди потрапила в 24. Це вже було дуже таке свідоме бажання "хочу у Львів", тим паче, шо воно мною сприймалося майже як перший раз. Тоді Львів страшенно сподобався і я по інерції з"їздила ще кілька разів прямо під ряд! Потім були постійні заїзди у Львів на пару годин (просто по дорозі), далі ще пару поїздок більших... і я стала відчувати, шо вже там робити нічого - все бачила, скучнувато.
І от минулого літа я пішла на новий круг любові до Львова. Їхала на кілька днів і нічого не чекала від цього міста. Єдина мета була - показати Лені з Сашой ("Молочаю") - шо таке Львів, бо вони ні разу не були. І от тут случилось інтірєсно. Було цікаво дивитися на Л. очима людей, шо там вперше.
Цього ж разу я теж нічого не чекала - просто перерва між потягами (з 9 ранку до 17:30). Але знову ж таки сталася магія - бо я була з людьми, з якими раніше там не гуляла. І це, як виявилося, нові відчуття. Хіба можна гуляти з Юльою і не радуватися любій дрібниці? Ви ж всі знаєте прекрасно оцих гігантських звірів і не тіки, шо ходять і шось рекламують. Обично я їх оминаю десятою дорогою, але цього разу Юля нас сильно заохочувала до них підходити, фоткала і всячески веселила:
Тут може не дуже видно, але це серце, яке дуже до всіх приставало і ловило.
Допомагаю перейти дорогу
То за нами свиня, просто в странному ракурсі
Ще для мене стали відкриттям пам'ятники батярам. Юля розказала, шо у Львові по центру розтикані махонькі пам'ятнички і почала їх показувати. Здається, ми найшли 3 з 5-ти, а одного взагалі хтось викрав, як виявилося. Це вони стоять там з 2012 року, в дуже популярних і відомих місцях, де я була сто разів, але ніколи!!! їх не помічала.
Ви знали про них?
А кафе... я не знаю, на скільки треба приїхати, шоб побувати кругом, де хочеться (шо всі рекламують і хвалять). І так список довгий, ще й починають показувати шось таке, шо я не знала і не чула:
"Лівий берег", шо знаходиться прямо під оперою! Я навіть не підозрювала, шо там шось є. Ще й така бонусна штука, як підземна річка з чаруючою назвою. Ми так і не побували всередині, бо приїхали надто рано і ще все було зачинено.
Теж дуже хвалять, але ми тіки оббивали пороги.
Ще Юля розказала про Масонське кафе (прямо над "Криївкою"), показала, де воно (просто квартира №8 в житловому будинку), але знову ж таки - не попали.
Зате не оминули прекрасну "Дзигу", вона ж "Під клепсидрою", в якій була багато разів, але навіть вона змогла здивувати: обнаружили другий поверх з роялем і вобще прекрасною атмосферою. Поки їли, музикант грав і співав українських пісень.
Фоткала всю їжу, шо вони їли для продовження списку, шо б я могла з"їсти у Львові, але не з"їла ):
А це мені заблендерили якийсь суп. Був дуже добрий.
Шось і я показала Юлі, шо вона у Львові не бачила - Мокшу!
І канєшно ж купили спідницю. Ялина, Юля, давайте вже якийсь фестиваль Мокші в Полтаві робити, бо нас багато )
Були на святі шоколаду:
Купили по крихітному стаканчику гарячого шоколаду і не змогли й по половині випити, бо він якийсь страшенно густий і ситний. Не повірите - просто лишили на якомусь століку і на все це свято вже дивитися не могли.
Оце все з шоколаду, крім потяга наче )
І наостанок кілька фоток просто так:
Серце з сала
Одна гривня
Дуже солідний пан в капелюсі закатував каток
Перший раз в цьому місті я побувала в 11 років. Не збиралася туди, не хотіла і не мріяла. Ну, просто даже не думала в той бік. Це була сама перша настільки далека поїздка (ще й без батьків, родичів, класу, друзів). Канєшно Львів вразив. Навіть не своєю архітектурою чи атмосферою, а взагалі - життям. І зараз Полтава і Львів відрізняються побутом досить сильно, а тоді (середина 90-х) - це було небо і земля.
Другий раз я туди потрапила в 24. Це вже було дуже таке свідоме бажання "хочу у Львів", тим паче, шо воно мною сприймалося майже як перший раз. Тоді Львів страшенно сподобався і я по інерції з"їздила ще кілька разів прямо під ряд! Потім були постійні заїзди у Львів на пару годин (просто по дорозі), далі ще пару поїздок більших... і я стала відчувати, шо вже там робити нічого - все бачила, скучнувато.
І от минулого літа я пішла на новий круг любові до Львова. Їхала на кілька днів і нічого не чекала від цього міста. Єдина мета була - показати Лені з Сашой ("Молочаю") - шо таке Львів, бо вони ні разу не були. І от тут случилось інтірєсно. Було цікаво дивитися на Л. очима людей, шо там вперше.
Цього ж разу я теж нічого не чекала - просто перерва між потягами (з 9 ранку до 17:30). Але знову ж таки сталася магія - бо я була з людьми, з якими раніше там не гуляла. І це, як виявилося, нові відчуття. Хіба можна гуляти з Юльою і не радуватися любій дрібниці? Ви ж всі знаєте прекрасно оцих гігантських звірів і не тіки, шо ходять і шось рекламують. Обично я їх оминаю десятою дорогою, але цього разу Юля нас сильно заохочувала до них підходити, фоткала і всячески веселила:
Тут може не дуже видно, але це серце, яке дуже до всіх приставало і ловило.
Допомагаю перейти дорогу
То за нами свиня, просто в странному ракурсі
Ще для мене стали відкриттям пам'ятники батярам. Юля розказала, шо у Львові по центру розтикані махонькі пам'ятнички і почала їх показувати. Здається, ми найшли 3 з 5-ти, а одного взагалі хтось викрав, як виявилося. Це вони стоять там з 2012 року, в дуже популярних і відомих місцях, де я була сто разів, але ніколи!!! їх не помічала.
Ви знали про них?
А кафе... я не знаю, на скільки треба приїхати, шоб побувати кругом, де хочеться (шо всі рекламують і хвалять). І так список довгий, ще й починають показувати шось таке, шо я не знала і не чула:
"Лівий берег", шо знаходиться прямо під оперою! Я навіть не підозрювала, шо там шось є. Ще й така бонусна штука, як підземна річка з чаруючою назвою. Ми так і не побували всередині, бо приїхали надто рано і ще все було зачинено.
Теж дуже хвалять, але ми тіки оббивали пороги.
Ще Юля розказала про Масонське кафе (прямо над "Криївкою"), показала, де воно (просто квартира №8 в житловому будинку), але знову ж таки - не попали.
Зате не оминули прекрасну "Дзигу", вона ж "Під клепсидрою", в якій була багато разів, але навіть вона змогла здивувати: обнаружили другий поверх з роялем і вобще прекрасною атмосферою. Поки їли, музикант грав і співав українських пісень.
Фоткала всю їжу, шо вони їли для продовження списку, шо б я могла з"їсти у Львові, але не з"їла ):
А це мені заблендерили якийсь суп. Був дуже добрий.
Шось і я показала Юлі, шо вона у Львові не бачила - Мокшу!
І канєшно ж купили спідницю. Ялина, Юля, давайте вже якийсь фестиваль Мокші в Полтаві робити, бо нас багато )
Були на святі шоколаду:
Купили по крихітному стаканчику гарячого шоколаду і не змогли й по половині випити, бо він якийсь страшенно густий і ситний. Не повірите - просто лишили на якомусь століку і на все це свято вже дивитися не могли.
Оце все з шоколаду, крім потяга наче )
І наостанок кілька фоток просто так:
Серце з сала
Одна гривня
Дуже солідний пан в капелюсі закатував каток