Звіт про першу зйомку. (початок)
Яка ж мова живе в Запоріжжі?
Однозначно - російська, сказала б я ще тиждень тому. В маршрутці передайте не «будь ласка», а «пожалуйста»; в маркеті не «дякую», а «спасибо»; і місто не Запоріжжя, а «ЗапорОжье»! Тут не зустрінеш на вулиці палаток ВО «Свобода» і не побачиш ходи націоналістів. Це місто, якому в принципі однаково, якою буде державна мова, українська чи російська. Місто, яке вже роками звикло навчатись в школах на українській, але через кожні 45 хвилин переходити на російську, а за стінами тієї самої школи й взагалі забувати про українську. Ви думаєте це фільм жахів про вбивство маленької беззахисної української душі? Ні, це - сьогоденні реалії зросійченого міста. З Запоріжжя швидше доїхати до Москви, аніж до Львова. І в прямому і в переносному сенсі.
Але б мої висловлювання були б ще агресивнішими, якби не вчорашній день, що розсіяв мій негатив. Ну задали завдання в універі - відзняти відеоролик про українську мову, здавалось би? Виповнив, здав, забув. Ааааа, ні! Вирішила зняти ролик в Запоріжжі, з думками про те, що покажу всю правду про «Запорожский язЫк». Їду до ЗНУ (місцевої Alma mater). Етап І: зйомки бліців.
Кадр 1.1. КАМЕРА! МОТОР!
- Добрий день. Скажіть будь ласка, якою мовою ви розмовляєте в повсякденні? Українською чи російською?
- Українською.
- ЩО???
СТОП! Такого в сценарії не було!!!
Якби це були жарти в VK, то біля діалогу розташувалась би кумедна морда троля з написом, типу, «What?» чи «OMG!», «LOL!» і таке інше. Та ми не онлайн в VK, ми стоїмо з оператором на Совєтській площі і камера з його рук вже майже рухнула і розчавилась на асфальті.
Та дівчина, яка мені відповіла, спокійно розвернулась і пішла геть. Чому їй дивитись на дивакуватих журналістів?! Ми трошки відійшли від шоку, сказали собі: «Ну що ж, буває!» і продовжили роботу. Підходимо до другої, до третього… питання те саме, але й і відповідь однакова. Здається, треба питати: «А ми де знаходимось? В Запоріжжі, ми нічого не переплутали?»
Кадр 1.2. КАМЕРА! МОТОР!
- Добрий день. Скажіть будь ласка, якою мовою ви розмовляєте в повсякденні? Українською чи російською?
- Українською. (На цей раз з легкою посмішкою.)
- А книжки на якій мові читаєте?
- На українській.
- Ви жартуєте зі мною?
СТОП!
Ну звичайно, я не питала останнє запитання, але так хотілось. Знову шоковий стан. Але тут моєму операторові приходить геніальна думка: «А якщо спробувати запитати не на українській, а на російській?» Пробуємо.
Кадр 1.3. КАМЕРА! МОТОР!
- Здравтвуйте. На каком языке разговариваете в повседневной жизни на русском или на украинском?
- На русском.
- Фуххх!!!!
Сказали ми разом з Володею в один голос. І справді, потрібно всього-на-всього правильно ставити питання, щоб почути жадану відповідь. Виявляється всі ті люди, до яких я зверталась на українській мові на підсвідомості відповідали українською. Спрацьовує психологічний фактор. Кожен боїться відповісти не вірно, помилково, тому відповідають на мові співбесідники. Або це через їх вихованість? Мама в дитинстві вчили, розмовляти з людьми на тій мові, на якій вони звертаються (якщо це звичайно не іврит).
Однозначно - російська, сказала б я ще тиждень тому. В маршрутці передайте не «будь ласка», а «пожалуйста»; в маркеті не «дякую», а «спасибо»; і місто не Запоріжжя, а «ЗапорОжье»! Тут не зустрінеш на вулиці палаток ВО «Свобода» і не побачиш ходи націоналістів. Це місто, якому в принципі однаково, якою буде державна мова, українська чи російська. Місто, яке вже роками звикло навчатись в школах на українській, але через кожні 45 хвилин переходити на російську, а за стінами тієї самої школи й взагалі забувати про українську. Ви думаєте це фільм жахів про вбивство маленької беззахисної української душі? Ні, це - сьогоденні реалії зросійченого міста. З Запоріжжя швидше доїхати до Москви, аніж до Львова. І в прямому і в переносному сенсі.
Але б мої висловлювання були б ще агресивнішими, якби не вчорашній день, що розсіяв мій негатив. Ну задали завдання в універі - відзняти відеоролик про українську мову, здавалось би? Виповнив, здав, забув. Ааааа, ні! Вирішила зняти ролик в Запоріжжі, з думками про те, що покажу всю правду про «Запорожский язЫк». Їду до ЗНУ (місцевої Alma mater). Етап І: зйомки бліців.
Кадр 1.1. КАМЕРА! МОТОР!
- Добрий день. Скажіть будь ласка, якою мовою ви розмовляєте в повсякденні? Українською чи російською?
- Українською.
- ЩО???
СТОП! Такого в сценарії не було!!!
Якби це були жарти в VK, то біля діалогу розташувалась би кумедна морда троля з написом, типу, «What?» чи «OMG!», «LOL!» і таке інше. Та ми не онлайн в VK, ми стоїмо з оператором на Совєтській площі і камера з його рук вже майже рухнула і розчавилась на асфальті.
Та дівчина, яка мені відповіла, спокійно розвернулась і пішла геть. Чому їй дивитись на дивакуватих журналістів?! Ми трошки відійшли від шоку, сказали собі: «Ну що ж, буває!» і продовжили роботу. Підходимо до другої, до третього… питання те саме, але й і відповідь однакова. Здається, треба питати: «А ми де знаходимось? В Запоріжжі, ми нічого не переплутали?»
Кадр 1.2. КАМЕРА! МОТОР!
- Добрий день. Скажіть будь ласка, якою мовою ви розмовляєте в повсякденні? Українською чи російською?
- Українською. (На цей раз з легкою посмішкою.)
- А книжки на якій мові читаєте?
- На українській.
- Ви жартуєте зі мною?
СТОП!
Ну звичайно, я не питала останнє запитання, але так хотілось. Знову шоковий стан. Але тут моєму операторові приходить геніальна думка: «А якщо спробувати запитати не на українській, а на російській?» Пробуємо.
Кадр 1.3. КАМЕРА! МОТОР!
- Здравтвуйте. На каком языке разговариваете в повседневной жизни на русском или на украинском?
- На русском.
- Фуххх!!!!
Сказали ми разом з Володею в один голос. І справді, потрібно всього-на-всього правильно ставити питання, щоб почути жадану відповідь. Виявляється всі ті люди, до яких я зверталась на українській мові на підсвідомості відповідали українською. Спрацьовує психологічний фактор. Кожен боїться відповісти не вірно, помилково, тому відповідають на мові співбесідники. Або це через їх вихованість? Мама в дитинстві вчили, розмовляти з людьми на тій мові, на якій вони звертаються (якщо це звичайно не іврит).