Кристина Нестлінґер "Конрад, або дитина з бляшанки"
Кристина Нестлінґер: Конрад, або дитина з бляшанки: - Вінниця: ПП «Видавництво «Теза», «Соняшник», 2007 - 189с.іл.
Анотація: Повість сучасної австрійської письменниці, лауреата Міжнародної премії імені Г. К. Андерсена. Конрад - незвичайний хлопчик. І навіть не тому, що до пані Бартолотті його приніс поштар у здоровенній бляшанці. А через те, що Конрад занадто чемний, слухняний, страшенно нудний і зовсім не має друзів. Тож пані Бартолотті та її сусідка дівчинка Кіті конче мають перетворити ідеальну дитину на нормального хлопчика. Хоча б для того, щоб Конрада не віддали іншим батькам… Для молодшого та середнього шкільного віку.
Моя улюблена тема - ідеальне і неідеальне.
А точніше, що ідеального не існує, і це прекрасно!
Обов'язково читати всім батькам, особливо тим, хто хоче, щоб їхня дитина була ідеальною. Обов'язково читати всім дітям, щоб знали, що слухняним бути потрібно вміру, що "закладати" вчительці однокласників - ще не значить бути чесним і сумлінним, а значить не мати в майбутньому друзів в класі, що якщо дуже хочеться морозива, то чому б його не з'їсти)))
Направду, книга - супер. Дуже легко читається, з гумором. Хороший переклад з німецької Леоніда Поповича.
Про неідеальність ідеального
Ідеальний світ, ідеальний день, ідеальні друзі, ідеальний будинок, ідеальна дитина...Цього не існує. На щастя. Бо що таке ідеальність як не суцільний суб’єктивізм плюс кілька загальноприйнятих стереотипів? Якщо дитина - то слухняна, ввічлива, тиха, робить те, що кажуть дорослі, не шумить, не бігає, не ламає речі, розумна, добра, відмінно вчиться... Більше схоже на шаблонного казкового героя-замальовку чи робота, позбавленого власних рис, проте повністю збігається з дорослим уявленням про ідеальну дитину.
В книзі австрійської письменниці Кристини Нестлінґер стикаємося саме зі спробою визначити, чи справді дитина, що відповідає всім тим сухим тезам про ідеальність є ідеальною? Ввічлива, слухняна аж до занудства, тиха, розумна - чи цього достатньо дитині, аби бути гарною дитиною, справжньою людиною та жити повноцінним життям, чи це не стирає з її харектеру особливих рис індивідуальності, чи прийме таку дитину колектив «неідеальних» дітей.
Одного разу пані Берта Бертолотті отримує поштою семирічного хлопчика з бляшанки Конрада, зробленого на заводі. Там дітей роблять ідеальними і перш, ніж надіслати батькам, кілька разів тестують. Певне, мають свої шаблони і лекала і тому налагодили виробнитцво досконалих дітей. Кондрат - ідеальний: чемний, сумлінний, розумний і чесний, але від цього страшенно нудний. Довершений Кондрат збиває з пантелику свою нову мама і зовсім не має друзів. Цікаво, що сама пані Бертолотті ідеальною мамою бути не може, якщо брати все ті ж стереотипні шаблони «материнської ідеальності». Вона курить цигарки, вельми, коли натужно думає, полюбляє нездорову їжу, неохайна, розсіяна, вона пише собі нагадування помадою на дзеркалі і розкидає по хаті речі. Все те, чому зазвичай ідеальні мами оголошують нещадну війну.
Втім, яскрава індивідуалістка пані Берті Бартолотті абсолютно щаслива і живе в гармонії з собою. Неідеальна для інших, вона ідеальна для самої себе. Отримавши випадково дитину, вона проти волі стикається з паралельним світом, де всім заправляють запрограмовані «треба», «можна», «не можна» і десятки правил - і все це в голові однієї дитини. В той час як сама пані Берта живе за своїми «хочу» і «не хочу». Схоже навіть, що це Кондрат вчить Берті бути справжньою мамою, а сама Берті більше схожа на дитину. Берті сама поводиться, думає, приймає рішення як дитина, в той час як Конрад мислить абсолютно по-дорослому. Контрастна і парадоксальна ситуація. Втім, Нестлінгер часто в своїх книгах виписує самостійних, серйозних дітей та «здитинілих» дорослих. Міняючи такии чином їх місцями, вона дає змогу краще розуміти мотиви вчинків один одного.
Пані Бертолотті неідеальна і зовсім не знає, що потрібно робити. Накупивши Кондротові іграшок і морозива, вона забуває купити зошити і олівці до школи. Проте це її не засмучує, адже в житті дитини є речі значно важливіші за якісь там олівці.
Втім, є в книзі і інший герой - антогоніст Бертолотті. Це аптекар пан Егон, який дружить з Берті і береться виховувати Кондрата на свій манер - йому страшенно імпонує, що хлопчик такий правильний, і тому пан Егон всіляко підтримує його в цій ідеальності.
Виходить - з одногу боку самодостатня, епатажна, яскрава індивідуалістка пані Берті Бартолотті, з іншого - педантичний, банальний і нудний аптекар пан Егон. Два різні світи і два різні уявлення про ідеальну дитину. Вони отримують початковий матеріал, з якого їм доведеться «виліпити» справжню людину, особистість. От тільки пана Егона влаштовує вже те що є, а пані Берті - ні.
Протягом всієї книги Конрад розвивається як справжня дитина, відходячи від шаблону «досконалості» .В цьому йому допомагає звичайна дівчинка Кіті, яка може і схитрити, і школу прогуляти, якщо потрібно. Втім, окрім неї в Кондрата немає в школі друзів, бо попри те, що вчительна вважає його «справжнім скарбом», діти його не люблять - він і не підказує, і розказує вчительці, хто прогулює або списує. Але не тому, що він погана дитина, а тому що це «правильно» - так його запрограмували. Врешті-решт Конраду вдається стати звичайною дитиною, що не робить його гіршим, а додає індивідуальності.
Книга цікава не тільки дітям, а й дорослим. Вона показує світ дорослих та їхнє сприйняття дітей. В той же час, вона розкриває мотиви деяких вчинків дорослих, що дає змогу дітям краще розуміти батьків і сприймати їх такими, якими вони є. Написана живою мовою, маючи динамічний сюжет та вдало перекладена Євгеном Поповичем, книга вчить, що концентрована ідеальність - абсолютно неідеальна і що на те ідеали і потрібні, щоб бути недосяжними. Адже, якби вони втілювалися в життя, людству б додалося головного болю.
Цитата:
1. Я довго дивився у вікно, - мовив Конрад, - і бачив багато дітей, між ними і хлопчаків мого віку, і вони були вбрані зовсім інакше.
- У що ж вони були вбрані?
- У ясно-сірі штани, картаті або смугасті сорочки й сині або темно-руді курточки.
- Це тому, що люди страшенно нудні, - сказала пані Бертолотті. - Тому, що вони не мають фантазії і завжди всі хочуть того самого, не зважуються на щось інше!
Пані Бертолотті стукнула себе кулаком у груди там, де на її бавовняному пуловері було намальоване велике золоте сонце, рожевий олень і зелений кіт.
2. - Що ти робиш, Конраде?
- Вчуся рахувати, - відповів хлопець. - Я ж бо завтра піду до школи. Тому хочу приготуватися як слід.
- Як слід, як слід, - буркнула пані Бартолотті, йдучі до кухні, а коли впевнилась, що Конрад її вже не почує, додала: - Терпіти не можу цих слів! Вони такі самі гидкі, як і "сумлінно", "щоденно", "ввічливо". Тьху, хай їм біс!
Пані Бартолотті взагалі не любила багатьох слів. Крім "порядно" "ввічливо", "сумлінно" і "щоденно", вона не зносила ще слів "доцільно", "розважно", "неухильно", "повчально", "пристойно", "чемно вихована", "по-господарському", "личить" і "належить".