Поточні думочки
Дізнався, що дехто також через мене знайшов роботу! Хоч не вперше таке стається, але радію вже другий день!
Я теж знаходив роботу завдяки іншим - Анна Лактіонова, Дмитро Кобрінський, Олена Холох й інші.
Колись в кінці школи виникло потужне прагнення пізнати світ, життя, себе, людину, людей... Тепер відчуваю, що це прагнення пригнічено, заасфальтовано досвідом. Птах шкутильгає. Ось така дивина - неможливо пізнати світ і себе, сидячи в кабінеті - потрібен досвід, особистий, але той досвід все одно локальний і такий, що тисне як великий тягар на юнацьке прагнення пізнати світ. Прагнення пізнати світ, а не мати локальний особистий досвід, який затуляє той світ.
Час жбурнути той досвід шкереберть :) Попереду друга невинність. Мене і світу.
Не хочу й не можу дивитись на все лише розумом. Якщо внутрішній інсайтінг не вмикнеться, так і залишусь дурнем, навіть якщо буду тягнути за собою усі мудрі правила світу.
Оце вже втретє міркував з особистих мотивів над загадкою часу. Щось нове і важливе для себе відкриваю. Але нічого нового нема там для Гегеля, Ніцше, Гайдегера, Ошо. Та і це добре :)
Цінував інших. Навчився цьому. І це добре, бо, нажаль, мало хто таке робить. Але погано, що інших переоцінював, а себе недооцінював. Щоб далі не втрапити в глухий кут крайнощів, залишу вміння цінувати інших, і додам ще вміння цінувати себе не менше інших.
Бачу, що багато чого не знаю про маму і її життя... Щось з цього мені ще відкриється, але більшість - вже ніколи... Був малим, багато чого не міг бачити...
Батькі дітям дають, роблять для них, кажуть їм, вчать їх... Діти беруть, споживають, і здебільшого не розуміють ціну, цінність і безцінність того всього. - Батьки начебто щось добре роблять, але саме це і псує більшість дітей в самому корінні їх. Діти виростають невдячними споживатниками...
Я теж знаходив роботу завдяки іншим - Анна Лактіонова, Дмитро Кобрінський, Олена Холох й інші.
Колись в кінці школи виникло потужне прагнення пізнати світ, життя, себе, людину, людей... Тепер відчуваю, що це прагнення пригнічено, заасфальтовано досвідом. Птах шкутильгає. Ось така дивина - неможливо пізнати світ і себе, сидячи в кабінеті - потрібен досвід, особистий, але той досвід все одно локальний і такий, що тисне як великий тягар на юнацьке прагнення пізнати світ. Прагнення пізнати світ, а не мати локальний особистий досвід, який затуляє той світ.
Час жбурнути той досвід шкереберть :) Попереду друга невинність. Мене і світу.
Не хочу й не можу дивитись на все лише розумом. Якщо внутрішній інсайтінг не вмикнеться, так і залишусь дурнем, навіть якщо буду тягнути за собою усі мудрі правила світу.
Оце вже втретє міркував з особистих мотивів над загадкою часу. Щось нове і важливе для себе відкриваю. Але нічого нового нема там для Гегеля, Ніцше, Гайдегера, Ошо. Та і це добре :)
Цінував інших. Навчився цьому. І це добре, бо, нажаль, мало хто таке робить. Але погано, що інших переоцінював, а себе недооцінював. Щоб далі не втрапити в глухий кут крайнощів, залишу вміння цінувати інших, і додам ще вміння цінувати себе не менше інших.
Бачу, що багато чого не знаю про маму і її життя... Щось з цього мені ще відкриється, але більшість - вже ніколи... Був малим, багато чого не міг бачити...
Батькі дітям дають, роблять для них, кажуть їм, вчать їх... Діти беруть, споживають, і здебільшого не розуміють ціну, цінність і безцінність того всього. - Батьки начебто щось добре роблять, але саме це і псує більшість дітей в самому корінні їх. Діти виростають невдячними споживатниками...