(no subject)

[klodius]

Григорій Чубай

Я знаю, коли люди стають поетами -
ранньою весною під тихий березневий вечір,
біля димлячих багать,
тоді, як по садах палять торішнє листя
та сухе гілляччя.

Тоді так багато простору для споминів,
і минущість всього, що на світі,
як ніколи, відчутна тоді.

Торішні газети, поламані лижі, стоптані черевики,
вже непридатні для вжитку (а колись такі свіжі!)
слова -
усе той вогонь обіймає!

…Якщо ви побачите когось задуманим
над весняним багаттям,-
не турбуйте,
дайте побути йому на самоті.

This entry was originally posted at https://treumer.dreamwidth.org/535949.html. Please comment there using OpenID.