(no subject)

[klodius]

Сергій Жадан

Я танцюю, - говорить вона, - доки падає сніг.
Доки танцюю, - вона говорить, - доти тримаюсь усіх.
Доти небом нічним перекочується луна.
Доки вистачить снігу - я танцюю, - говорить вона.

І коли приходить зима і заживають грунти,
І небо стає сухим, ніби гортань,
Торкайся поверхні світу, торкайся його висоти,
Огортай його хворе горло найніжнішим із огортань.

Ти розмовляєш з вуличним снігом, мов із псом,
Пояснюєш йому, як вибратися з безсонь,
Радиш снігові, як не загубитися у снігах,
Як стишити гнів і як побороти страх.

А сніг говорить - доки вона танцює, буду іти,
Торкатимусь обережно пташиних крил,
Падатиму їй під ноги із засніженої висоти,
Лишатимусь поруч із нею, доки вистачить сил.

І заважає летіти птахам, і заважає текти ріці.
Торкається її ліктів, лишає синці.
І тепер кожне слово її - перець на язиці.
Найгірше позаду.
Найголовніше в кінці.