(no subject)

[klodius]

Сергій Жадан

Завжди повертатись на ці пагорби й ріки,
Де при брамах стоять митарі й охоронці.
Євангелісти в церквах тут мають такі темні лики,
Ніби цілими днями збирають виноград на сонці.

Чоловіки тут носять на собі стільки золота,
Що смерті незручно забирати їх із собою.
А жінок уночі торкає чорна гризота,
І вони малюють очі фарбою голубою.

Діти тут змалку вивчають такі небезпечні ремесла,
Що, виростаючи, так і лишаються безробітними.
Кожна війна для них, як манна небесна,
І загиблих героїв завжди прикрашають квітами.

Фури з Півдня ввозять до міста заразу.
Опівночі жебраки підраховують втрати.
І все, що мені випадає кожного разу -
Всіх пам’ятати й завжди сюди повертатись.

Говорити собі:
Ось осінь - ще не помітна.
Ось вечірні дерева, мов полкові знамена.
Ось її темний будинок, ось її вікна.

Можливо, вона чекає.
Можливо, навіть на мене.