Ілюзія...
Щастя не існує.
Кохання - казки.
І нічого страшного.
Фредерік Бегбедер
Хтось усе облаштував дуже хитро. Хтось розказав світу красиву історію, приправив її певним відсотком недачі та призовим фондом і змусив людство повірити в реальність іграшки-вірусу під назвою кохання. Адже набагато цікавіше грати, коли знаєш, що не всі дістаються останнього рівня і визволяють принцесу. А той, хто дійшов - не розкаже нікому, що принцеса насправді - гарбузове опудало, вбране у шати із секонду. Бо йому дуже соромно, що купився, що на хвильку повірив у фразу „це твій єдиний шанс”, що забув - гру можна почати знову простою функцією „перезавантажити”. І саме тому мільйони невдах ламають собі голову і крила над вічними загадками „Ну чому він мене не кохає?”, „Що я зробив не так?”, „Я товста?”, „Ніхто мене не любить” та „Чим я гірша”.
І тільки в той момент, коли система безнадійно висне, лишається кілька варіантів розв ’ язки. Можна продовжити переконувати себе, що це всього лиш невинний троянчик, зараз всі ним заражені і гратися далі, врешті-решт повністю руйнуючи жорсткий диск та потрапляючи до психлікарні. А можна натиснути „ escape ” і навчитися плести макраме.
Жахливий навіть не той випадок, коли один кохає, а інший звик і думає, що теж кохає. З цією версією гри, хоч і дещо застарілою (її розпізнають не усі системи) ще можна миритися, бо вона дозволяє шпілитись довго і щасливо, нараховує бонусні очки у вигляді білого парканчика, вихідних з барбекю та навчання дітей в університеті. Набагато гірший сценарій, коли один кохає, а інший знає, що просто звик, але дозволяє себе кохати. В цьому разі гра набуває вигляду одних воріт, в які ти і голи сам забиваєш, і м ’ ячик назад носиш.
Антивірусу не існує. Більшість версій - неліцензійні. Колись певну кількість ліцензій видав Бог, тепер РАГСи безсовісно штампують їх та підробляють хакерством. А божевільний геній десь задоволено потирає руки, з любов’ю гладить фіговий листок першої версії, рахує прибутки, складає інфіковані душі в корзину і ліпить на кожну лейбл з надписом „Лікування неможливе. Відправити в хранилище.”
Кохання - казки.
І нічого страшного.
Фредерік Бегбедер
Хтось усе облаштував дуже хитро. Хтось розказав світу красиву історію, приправив її певним відсотком недачі та призовим фондом і змусив людство повірити в реальність іграшки-вірусу під назвою кохання. Адже набагато цікавіше грати, коли знаєш, що не всі дістаються останнього рівня і визволяють принцесу. А той, хто дійшов - не розкаже нікому, що принцеса насправді - гарбузове опудало, вбране у шати із секонду. Бо йому дуже соромно, що купився, що на хвильку повірив у фразу „це твій єдиний шанс”, що забув - гру можна почати знову простою функцією „перезавантажити”. І саме тому мільйони невдах ламають собі голову і крила над вічними загадками „Ну чому він мене не кохає?”, „Що я зробив не так?”, „Я товста?”, „Ніхто мене не любить” та „Чим я гірша”.
І тільки в той момент, коли система безнадійно висне, лишається кілька варіантів розв ’ язки. Можна продовжити переконувати себе, що це всього лиш невинний троянчик, зараз всі ним заражені і гратися далі, врешті-решт повністю руйнуючи жорсткий диск та потрапляючи до психлікарні. А можна натиснути „ escape ” і навчитися плести макраме.
Жахливий навіть не той випадок, коли один кохає, а інший звик і думає, що теж кохає. З цією версією гри, хоч і дещо застарілою (її розпізнають не усі системи) ще можна миритися, бо вона дозволяє шпілитись довго і щасливо, нараховує бонусні очки у вигляді білого парканчика, вихідних з барбекю та навчання дітей в університеті. Набагато гірший сценарій, коли один кохає, а інший знає, що просто звик, але дозволяє себе кохати. В цьому разі гра набуває вигляду одних воріт, в які ти і голи сам забиваєш, і м ’ ячик назад носиш.
Антивірусу не існує. Більшість версій - неліцензійні. Колись певну кількість ліцензій видав Бог, тепер РАГСи безсовісно штампують їх та підробляють хакерством. А божевільний геній десь задоволено потирає руки, з любов’ю гладить фіговий листок першої версії, рахує прибутки, складає інфіковані душі в корзину і ліпить на кожну лейбл з надписом „Лікування неможливе. Відправити в хранилище.”