Все як у тумані

[kirritonya]

Ти знаєш, вітер часом нам шепоче,
Що ми не праві по житті.
Допомогти всім серцем хоче,
Та ми не чуємо, й німі...
Ти так далеко, в той же час зі мною,
Ти в серці і тепер живеш:
Душа дівоча втратила спокою
На цьому ставлю замість крапки - слеш///
Я не закінчую поему,
А просто хочу з’їсти «Твікс»,
Хочу забути дику тему
І розібратись у собі.
Здається я люблю... а в той же час страждаю...
У ланцюги закутано мене...
Як розірвати пута... я не знаю...
Та в цьому нічия вина...
Сльози гарячи капають на руки
І свічка припікає шкіру,
Не відчуваю я тілесні муки,
Лиш хочу спокою і миру...
Розбилось щось чи розійшлось по швах...
Тепер усе не як колись...
Втомилася... і троха їде дах
Може я сплю... Мерщій проснись!
І це кашмар, і я не в розумінні,
Свідомість втратила давно,
Треба шукати істину в корінні,
Чи то втекти, шукаючи «Руно»...
Ми всі шукаємо чогось,
Та віднайти «грааль» не кожен може...