Какiя тамъ традицiи ???
Оригиналъ взятъ у aquilaaquilonis въ Рагулей можно и нужно дожать
Чому радянський Дєнь побєди не варто ідентифікувати як український День перемоги? Це просто: українці у тій війні не отримували перемоги, українці взагалі були об’єктом, а не суб’єктом тієї війни. Не були переможцями, а тільки солдатами перемоги з-під батога. Та й взагалі, у своїй історії ми не виграли жодної війни.
Антитерористична акція на сході держави, до якої були залучені теоретично всі силові структури країни - армія, прикордонники, спецслужби, нацгвардія, міліція - показала їх майже повну неефективність. Небоєздатність і жалюгідна безпорадність українських силовиків має низку актуальних пояснень. Армія як бойова система зруйнована, і не тільки за останні чотири роки - корумпований генералітет перетворив залишки Збройних Сил на приватне ТзОВ «Захисники вітчизни». Підрозділи і конкретні працівники МВС деморалізовані, оскільки йшли на службу з конкретною метою «кришувати», «дерибанити», «віджимати», «пресувати» etc. СБУ від початку була нашпигована ворожими агентами і розвивалася у цьому напрямі два десятиліття.
Тому сьогодні в оправдання ми чуємо: нема професійних патріотичних кадрів, нема адекватних і притомних наказів, нема зброї та провіанту. А тому й немає навіть маленьких перемог. Є натомість зрадники присяги, втрачені БТРи, віддана стрілецька зброя тощо.
Зрештою, це ж не сенсація - перемог, тобто переможних воєн ні в України, ні в українців не було ніколи.
Отже, жодної переможної війни! Пояснення одні й ті ж - несприятливі історичні обставини, брак воєнних засобів і державних традицій, вселенська змова чужих та масова зрадливість своїх. Пояснення є, але перемог немає.
То, може, нині варто пошукати причин більш прискіпливо, більш безпристрасно, а просто кажучи - чесніше?
Скажімо собі правду: більшість українців не рветься воювати. Хіба що з безвиході або під примусом, у складі чужих армій - чи під російською нагайкою, чи під радянськими «заградатрядамі». Тому й не маємо власних мілітарних традицій, національного бойового духу, власного «бога війни», молитви до Марса. Все просимо: Богородице помилуй нас. Зрештою, як і належить селянам та гречкосіям, які замість зброї завжди вибирали плуг.
Селян й у козаки брали неохоче, бо козаками були люди вільні від майна, родин, обов’язків - втікачі, злочинці, шукачі пригод. Зрештою, українські селянин та міщанин не підтримували збройно також Центральної Ради чи уряду Скоропадського, бо не розуміли власного інтересу у боротьбі за свою державу.
Не ліпші й галичани. Повертаючись із фронтів Першої світової, проголосили Україну у Львові і розійшлись по селах, залишаючи 600 осіб у гарнізоні міста, де мешкали тисячі польських чоловіків - військових і поліцейських, чиновників та робітників, зрештою простих батярів, які зовсім не бажали собі жодної України.
Так було. А сьогодні як? Професійні «захисники вітчизни» або ігнорують накази свого командування, або виконують накази чужого; відмовляються застосовувати зброю або й віддають зброю і техніку слабо озброєним «сепаратистам». Більшість призовників та резервістів з великим небажанням йдуть на збірні пункти і роблять все, щоб якнайшвидше «злиняти» зі служби. «Захисники-добровольці» воліють загрозливо розгулювати у безпечних місцях зі зброєю та «чистити пики» одні одним по п’яній чи «по панятіям». Махновщина - так, армія і дисципліна - ні. То хто ж мав би здобувати перемоги для цієї держави і цього народу?
На Великдень автор цих рядків проїхався Галичиною - столували у п’яти селах і двох райцентрах, скрізь розмови ті самі: буде війна чи не буде? Війни ніхто не хоче. Всі в один голос: за східняків воювати не будемо. А як москаль прийде до нас, будете? - Питаю. У відповідь - дасть Бог, не прийде.
Воїни плуга (написано по мотивамъ 9 маiя)
Какъ мы понимаемъ, это не иностранный языкъ, а скажемъ такъ, просто написано другимъ русскимъ говоромъ. Уточняю текстъ по законнымъ нормамъ орѳографіи :
[Мои комменты такъ.]
Почему совѣтскій День побѣды не стоитъ идентифицировать какъ украинскій День побѣды? Это просто: украинцы въ той войнѣ не получили побѣды, украинцы вообще были объектомъ, а не субъектомъ той войны. Не были побѣдителями, а только солдатами побѣды изъ-подъ кнута. Да и вообще, въ своей исторіи мы не выиграли ни одной войны.
Антитеррористическая акція на востокѣ государства, къ которой были привлечены теоретически всѣ силовыя структуры страны - армія, пограничники, спецслужбы, нацгвардія, милиція - показала ихъ почти полную неэффективность. Небоеготовность и жалкая безпомощность украинскихъ силовиковъ имѣетъ рядъ актуальныхъ объясненій. Армія какъ боевая система разрушена, и не только за послѣдніе четыре года - коррумпированный генералитетъ превратилъ остатки Вооруженныхъ Силъ въ частное ООО «Защитники отечества». Подраздѣленія и конкретные работники МВД деморализованы, поскольку шли на службу съ конкретной цѣлью «крышевать», «дерибанить», «отжимать», «прессовать» etc. СБУ начала была нашпигована вражескими агентами и развивалась въ этомъ направленіи два десятилѣтія.
Поэтому сегодня въ оправданіе мы слышимъ: нѣтъ профессіональныхъ патріотическихъ кадровъ, нѣтъ адекватныхъ и вмѣняемыхъ приказовъ, нѣтъ оружія и провіанта. [Видимо отсюда и родился свидомый лозунгъ "Героямъ -- сала!!!". А вообще срочники остаются тамъ довольно плохо одетыми и накормленными. Особливо которыхъ берутъ въ плѣнъ или просто разпускаютъ на фигъ. ] А потому и нѣтъ даже маленькихъ побѣдъ. Зато есть предатели присяги, утраченные БТРы, проданное стрѣлковое оружіе и прочее. [ВМФ даже не упоминается.]
Въ концѣ концовъ, это же не сенсація - побѣдъ, то есть побѣдоносныхъ войнъ ни у Украины, ни у украинцевъ не было никогда.
Слѣдовательно, ни одной побѣдоносной войны! Объясненія однѣ и тѣ же - неблагопріятныя историческія обстоятельства, нехватка военныхъ средствъ и государственныхъ традицій, вселенскій заговоръ чужихъ и массовое предательство своихъ. Объясненіе есть, но побѣдъ нѣтъ.
То, можетъ, сейчасъ стоитъ поискать причинъ болѣе пристально, болѣе безстрастно, а попросту говоря - честнѣе?
Скажемъ себѣ правду: большинство украинцевъ не рвется воевать. Развѣ что изъ тупика или подъ принужденіемъ, въ составѣ чужихъ армій - подъ россійской нагайкой, подъ совѣтскими «заградотрядами». Поэтому и не имѣемъ собственныхъ милитаристскихъ традицій, національнаго боевого духа, собственнаго «бога войны», молитвы къ Марсу. [Такъ и представляю свидомита-сектанта преклоняющаго задъ колени передъ алтаремъ Сникерса Марса. Достойный итогъ Крещенiя Руси, и революцiи 17 года, нечего сказать!] Всё просимъ: Богородица, помилуй насъ. Въ концѣ концовъ, какъ и положено крестьянамъ и грѣчкосеямъ, которые вмѣсто оружія всегда выбирали плугъ. [Селянство автору, понимаешь, не нравится, и молитва Богородицѣ. Вотъ до чего свидомизмъ доводитъ! Почему великорусскому пролу землепашенное прошлое и ТА ЖЕ молитва какъ-то не препятствуютъ воевать? ]
Крестьянъ въ казаки принимали неохотно, потому казаками были люди свободные отъ имущества, семей, обязанностей - бѣглецы, преступники, искатели приключеній. Въ концѣ концовъ, украинскіе крестьянинъ и мѣщанинъ не поддержали оружіемъ также что Центральную Раду, что правительство Скоропадского, потому что не понимали собственнаго интереса въ борьбѣ за свое государство. [Какъ ни странно, это не было ихъ государствомъ -- уже потому что люди въ общемъ были до того лойяльны Царскому Режиму и давали немало кадровъ для Черной Сотни, много оперировавшей именно на Юго-Западѣ Имперiи. Рада была межпартiйнымъ совѣщанiемъ, сформированнымъ руководствомъ лѣвыхъ партiй, а генреалъ Скоропадскiй ея довольно безъ труда скниулъ, самоузаконившись "съѣздомъ сѣлянъ" и оккупантами. Никакимъ народнымъ выборомъ при этомъ въ общемъ и не пахло. ]
Не лучше и галичане. Возвращаясь съ фронтовъ Первой міровой, провозгласили Украину во Львовѣ и разошлись по селамъ, оставляя 600 человѣкъ въ гарнизонѣ города, гдѣ жили тысячи польскихъ мужчинъ - военныхъ и полицейскихъ, чиновниковъ и рабочихъ, въ концѣ концовъ простыхъ мужиковъ, которые совсѣмъ не желали себѣ никакой Украины. [Собственно воины-галичане, стрѣлки "Западноукраинской Народной республики" будучи неплохо подготовленными для войны, про*рали Львовъ, а далее и всю Галицiю -- полякамъ. У галицкихъ стрѣлковъ правда были достойныя побѣды -- НО только въ составѣ деникинскихъ или красныхъ войскъ.]
Такъ было. А сегодня какъ? Профессіональные «защитники отечества» или игнорируютъ приказы своего командованія, или выполняютъ приказы чужого; отказываются примѣнять оружіе или отдаютъ оружіе и технику слабо вооруженнымъ «сепаратистамъ». Большинство призывниковъ и резервистовъ съ большимъ нежеланіемъ идутъ на сборные пункты и дѣлаютъ всё, чтобы какъ можно быстрѣе «слинять» изъ службы. «Защитники-добровольцы» предпочитаютъ угрожающе разгуливать въ безопасныхъ мѣстахъ съ оружіемъ и «чистить морды» одни другимъ по пьяни или «по понятіямъ». Махновщина - да, армія и дисциплина - нѣтъ. Такъ кто же долженъ добывать побѣды для этого государства и этого народа? [Какъ кто ? Должно быть общерусское государство, за которое не стыдно и повоевать. Нормально же воевали за законный Царскiй Режимъ, какъ правило! ]
На Пасху авторъ этихъ строкъ проѣхался Галичиной - столовался въ пяти селахъ и двухъ райцентрахъ, вездѣ разговоры тѣ же: будетъ война или не будетъ? Войны никто не хочетъ. Всѣ въ одинъ голосъ: изъ-за захидниковъ [т.е. дословно "восточниковъ", жителей Донецкой, Луганской , Харьковской областей... а какъ же единая нацiя??? ] воевать не будемъ. А какъ москаль придетъ къ намъ, будете? - Спрашиваю. Въ отвѣтъ - дастъ Богъ, не придетъ.
Чому радянський Дєнь побєди не варто ідентифікувати як український День перемоги? Це просто: українці у тій війні не отримували перемоги, українці взагалі були об’єктом, а не суб’єктом тієї війни. Не були переможцями, а тільки солдатами перемоги з-під батога. Та й взагалі, у своїй історії ми не виграли жодної війни.
Антитерористична акція на сході держави, до якої були залучені теоретично всі силові структури країни - армія, прикордонники, спецслужби, нацгвардія, міліція - показала їх майже повну неефективність. Небоєздатність і жалюгідна безпорадність українських силовиків має низку актуальних пояснень. Армія як бойова система зруйнована, і не тільки за останні чотири роки - корумпований генералітет перетворив залишки Збройних Сил на приватне ТзОВ «Захисники вітчизни». Підрозділи і конкретні працівники МВС деморалізовані, оскільки йшли на службу з конкретною метою «кришувати», «дерибанити», «віджимати», «пресувати» etc. СБУ від початку була нашпигована ворожими агентами і розвивалася у цьому напрямі два десятиліття.
Тому сьогодні в оправдання ми чуємо: нема професійних патріотичних кадрів, нема адекватних і притомних наказів, нема зброї та провіанту. А тому й немає навіть маленьких перемог. Є натомість зрадники присяги, втрачені БТРи, віддана стрілецька зброя тощо.
Зрештою, це ж не сенсація - перемог, тобто переможних воєн ні в України, ні в українців не було ніколи.
Отже, жодної переможної війни! Пояснення одні й ті ж - несприятливі історичні обставини, брак воєнних засобів і державних традицій, вселенська змова чужих та масова зрадливість своїх. Пояснення є, але перемог немає.
То, може, нині варто пошукати причин більш прискіпливо, більш безпристрасно, а просто кажучи - чесніше?
Скажімо собі правду: більшість українців не рветься воювати. Хіба що з безвиході або під примусом, у складі чужих армій - чи під російською нагайкою, чи під радянськими «заградатрядамі». Тому й не маємо власних мілітарних традицій, національного бойового духу, власного «бога війни», молитви до Марса. Все просимо: Богородице помилуй нас. Зрештою, як і належить селянам та гречкосіям, які замість зброї завжди вибирали плуг.
Селян й у козаки брали неохоче, бо козаками були люди вільні від майна, родин, обов’язків - втікачі, злочинці, шукачі пригод. Зрештою, українські селянин та міщанин не підтримували збройно також Центральної Ради чи уряду Скоропадського, бо не розуміли власного інтересу у боротьбі за свою державу.
Не ліпші й галичани. Повертаючись із фронтів Першої світової, проголосили Україну у Львові і розійшлись по селах, залишаючи 600 осіб у гарнізоні міста, де мешкали тисячі польських чоловіків - військових і поліцейських, чиновників та робітників, зрештою простих батярів, які зовсім не бажали собі жодної України.
Так було. А сьогодні як? Професійні «захисники вітчизни» або ігнорують накази свого командування, або виконують накази чужого; відмовляються застосовувати зброю або й віддають зброю і техніку слабо озброєним «сепаратистам». Більшість призовників та резервістів з великим небажанням йдуть на збірні пункти і роблять все, щоб якнайшвидше «злиняти» зі служби. «Захисники-добровольці» воліють загрозливо розгулювати у безпечних місцях зі зброєю та «чистити пики» одні одним по п’яній чи «по панятіям». Махновщина - так, армія і дисципліна - ні. То хто ж мав би здобувати перемоги для цієї держави і цього народу?
На Великдень автор цих рядків проїхався Галичиною - столували у п’яти селах і двох райцентрах, скрізь розмови ті самі: буде війна чи не буде? Війни ніхто не хоче. Всі в один голос: за східняків воювати не будемо. А як москаль прийде до нас, будете? - Питаю. У відповідь - дасть Бог, не прийде.
Воїни плуга (написано по мотивамъ 9 маiя)
Какъ мы понимаемъ, это не иностранный языкъ, а скажемъ такъ, просто написано другимъ русскимъ говоромъ. Уточняю текстъ по законнымъ нормамъ орѳографіи :
[Мои комменты такъ.]
Почему совѣтскій День побѣды не стоитъ идентифицировать какъ украинскій День побѣды? Это просто: украинцы въ той войнѣ не получили побѣды, украинцы вообще были объектомъ, а не субъектомъ той войны. Не были побѣдителями, а только солдатами побѣды изъ-подъ кнута. Да и вообще, въ своей исторіи мы не выиграли ни одной войны.
Антитеррористическая акція на востокѣ государства, къ которой были привлечены теоретически всѣ силовыя структуры страны - армія, пограничники, спецслужбы, нацгвардія, милиція - показала ихъ почти полную неэффективность. Небоеготовность и жалкая безпомощность украинскихъ силовиковъ имѣетъ рядъ актуальныхъ объясненій. Армія какъ боевая система разрушена, и не только за послѣдніе четыре года - коррумпированный генералитетъ превратилъ остатки Вооруженныхъ Силъ въ частное ООО «Защитники отечества». Подраздѣленія и конкретные работники МВД деморализованы, поскольку шли на службу съ конкретной цѣлью «крышевать», «дерибанить», «отжимать», «прессовать» etc. СБУ начала была нашпигована вражескими агентами и развивалась въ этомъ направленіи два десятилѣтія.
Поэтому сегодня въ оправданіе мы слышимъ: нѣтъ профессіональныхъ патріотическихъ кадровъ, нѣтъ адекватныхъ и вмѣняемыхъ приказовъ, нѣтъ оружія и провіанта. [Видимо отсюда и родился свидомый лозунгъ "Героямъ -- сала!!!". А вообще срочники остаются тамъ довольно плохо одетыми и накормленными. Особливо которыхъ берутъ въ плѣнъ или просто разпускаютъ на фигъ. ] А потому и нѣтъ даже маленькихъ побѣдъ. Зато есть предатели присяги, утраченные БТРы, проданное стрѣлковое оружіе и прочее. [ВМФ даже не упоминается.]
Въ концѣ концовъ, это же не сенсація - побѣдъ, то есть побѣдоносныхъ войнъ ни у Украины, ни у украинцевъ не было никогда.
Слѣдовательно, ни одной побѣдоносной войны! Объясненія однѣ и тѣ же - неблагопріятныя историческія обстоятельства, нехватка военныхъ средствъ и государственныхъ традицій, вселенскій заговоръ чужихъ и массовое предательство своихъ. Объясненіе есть, но побѣдъ нѣтъ.
То, можетъ, сейчасъ стоитъ поискать причинъ болѣе пристально, болѣе безстрастно, а попросту говоря - честнѣе?
Скажемъ себѣ правду: большинство украинцевъ не рвется воевать. Развѣ что изъ тупика или подъ принужденіемъ, въ составѣ чужихъ армій - подъ россійской нагайкой, подъ совѣтскими «заградотрядами». Поэтому и не имѣемъ собственныхъ милитаристскихъ традицій, національнаго боевого духа, собственнаго «бога войны», молитвы къ Марсу. [Такъ и представляю свидомита-сектанта преклоняющаго задъ колени передъ алтаремъ Сникерса Марса. Достойный итогъ Крещенiя Руси, и революцiи 17 года, нечего сказать!] Всё просимъ: Богородица, помилуй насъ. Въ концѣ концовъ, какъ и положено крестьянамъ и грѣчкосеямъ, которые вмѣсто оружія всегда выбирали плугъ. [Селянство автору, понимаешь, не нравится, и молитва Богородицѣ. Вотъ до чего свидомизмъ доводитъ! Почему великорусскому пролу землепашенное прошлое и ТА ЖЕ молитва какъ-то не препятствуютъ воевать? ]
Крестьянъ въ казаки принимали неохотно, потому казаками были люди свободные отъ имущества, семей, обязанностей - бѣглецы, преступники, искатели приключеній. Въ концѣ концовъ, украинскіе крестьянинъ и мѣщанинъ не поддержали оружіемъ также что Центральную Раду, что правительство Скоропадского, потому что не понимали собственнаго интереса въ борьбѣ за свое государство. [Какъ ни странно, это не было ихъ государствомъ -- уже потому что люди въ общемъ были до того лойяльны Царскому Режиму и давали немало кадровъ для Черной Сотни, много оперировавшей именно на Юго-Западѣ Имперiи. Рада была межпартiйнымъ совѣщанiемъ, сформированнымъ руководствомъ лѣвыхъ партiй, а генреалъ Скоропадскiй ея довольно безъ труда скниулъ, самоузаконившись "съѣздомъ сѣлянъ" и оккупантами. Никакимъ народнымъ выборомъ при этомъ въ общемъ и не пахло. ]
Не лучше и галичане. Возвращаясь съ фронтовъ Первой міровой, провозгласили Украину во Львовѣ и разошлись по селамъ, оставляя 600 человѣкъ въ гарнизонѣ города, гдѣ жили тысячи польскихъ мужчинъ - военныхъ и полицейскихъ, чиновниковъ и рабочихъ, въ концѣ концовъ простыхъ мужиковъ, которые совсѣмъ не желали себѣ никакой Украины. [Собственно воины-галичане, стрѣлки "Западноукраинской Народной республики" будучи неплохо подготовленными для войны, про*рали Львовъ, а далее и всю Галицiю -- полякамъ. У галицкихъ стрѣлковъ правда были достойныя побѣды -- НО только въ составѣ деникинскихъ или красныхъ войскъ.]
Такъ было. А сегодня какъ? Профессіональные «защитники отечества» или игнорируютъ приказы своего командованія, или выполняютъ приказы чужого; отказываются примѣнять оружіе или отдаютъ оружіе и технику слабо вооруженнымъ «сепаратистамъ». Большинство призывниковъ и резервистовъ съ большимъ нежеланіемъ идутъ на сборные пункты и дѣлаютъ всё, чтобы какъ можно быстрѣе «слинять» изъ службы. «Защитники-добровольцы» предпочитаютъ угрожающе разгуливать въ безопасныхъ мѣстахъ съ оружіемъ и «чистить морды» одни другимъ по пьяни или «по понятіямъ». Махновщина - да, армія и дисциплина - нѣтъ. Такъ кто же долженъ добывать побѣды для этого государства и этого народа? [Какъ кто ? Должно быть общерусское государство, за которое не стыдно и повоевать. Нормально же воевали за законный Царскiй Режимъ, какъ правило! ]
На Пасху авторъ этихъ строкъ проѣхался Галичиной - столовался въ пяти селахъ и двухъ райцентрахъ, вездѣ разговоры тѣ же: будетъ война или не будетъ? Войны никто не хочетъ. Всѣ въ одинъ голосъ: изъ-за захидниковъ [т.е. дословно "восточниковъ", жителей Донецкой, Луганской , Харьковской областей... а какъ же единая нацiя??? ] воевать не будемъ. А какъ москаль придетъ къ намъ, будете? - Спрашиваю. Въ отвѣтъ - дастъ Богъ, не придетъ.