ГІЛЬГАМЕШ У КРАЇ. Частина Перша
Гільгамеша страшенно мутило. Напередодні вони з Енкіду добряче хильнули оковитої, і тепер його товариш весь час гикав, а Гільгамеш намагався сфокусувати погляд на навколишніх предметах.
Крізь туман випливла молодиця з такими формами, що сама Іштар би позаздрила. Але форми Гільгамеша не зацікавили. У руках молодиця несла жбанчик з чистим як сльоза самогоном.
- М... м... мила, мені он того! - благальним голосом прохрипів Гільгамеш, - Он того, шо у тебе спереді!
Ляпас пролунав так дзвінко, що Енкіду навіть на хвильку перестав гикати і вилупився на молодицю з Гільгамешем, мов баран на новий зіккурат.
- Та ні ж бо! - заволав Гільгамеш, підіймаючи длані до неба і закликаючи всіх богів у свідки, - Я про самогон...
- А-а-а-а, - медовим голосом протягла з усмішкою молодиця, - Бідненьке... упилося немов скотиняка... Зараз наллю.
Живильна волога струсонула Гільгамеша немов довбнею, і за якісь п"ять хвилин він уже із задоволенням хрумав сольоним огірком.
У кімнаті з"явився дід. Сива борода, сильні руки. На голові хизувався кумедний солом"яний бриль.
- Тю, Енкіду, диви - дід Мороз, - вирячив очі Гільгамеш.
Енкіду погідливо гикнув.
- Мо, й мороз, - дід усівся на лаву, - А ви хлопаки, чиїх будете?
- Ми з шумерців, діду, - Гільгамеш перехилив ще одну чарочку, засунув свого оселедця за вухо, - Чули про таких?
- А чом би й не чути! Це ви - ті, шо з вівцями тойво?
- Но-но! Я б попрохав! - образився Гільгамеш, - З вівцями тойво - то ці... як їх... мармі... мурмі... Хрін із ними - забув. Діду а скажіть-но як цей край називається?
- Та так і називається, - здивовано відповів дід - Край, та й усе.
- Як це, - в свою чергу здивувався Гільгамеш, - от ми - шумерці, на півдні - гебрейці, на півночі - арійці, на сході - маде ин чайна, на заході - єгипетці. А ви як? Країнці?
- У-країнці. Живемо бо у Краї.
- Це п... ь - прошепотів Енкіду
- Ну чому так радикально? - хмикнув дід.
- Та ні... гик... то я про те, що вже дві години гик... гикати не перестаю...
- А що, діду, наречені у вашому Краї є? - поцікавився Гільгамеш, косячи одним оком на форми молодиці, яка саме, нахилившись, витирала ганчіркою підлогу.
- Кому й кобила наречена, - махнув рукою дід, - Так ви тутечки за дівчатами приїхали? Секс-туризм чи то що?
- Ну-у-у, - протягнув Гільгамеш, - Ми просто подорожуємо, людей дивимося, себе показуємо. Ну а якщо дівчата той... то і ми - тойво.
- Єх, молодьожь... - похитав головою дід, - Ніякої моралі ниньки. А ще найдревнішою цивілізацією вважаєтеся.
- Так ми ж по любові! Гей, селянко, - повернувся Гільгамеш до молодиці, - Хочеш великого та світлого кохання? Приходь увечері до сараю.
- Ага... вона прийде... - філософськи гикнув Енкіду, - І коваля із собою приведе.
- Якого коваля О_О? - зробив великі очі Гільгамеш, - Ні, коваль нам не потрібен! Діду, шо за коваль тут у вас?
- Сварог? О, то такий шо як бемкне, то й коні двинеш. Краще не зв"язуйся.
Гільгамеш підморгнув:
- А мо, й зв"яжусь. Клич свого Сварога - подивімося, хто кому роги обламає.
(далі буде)