Червона вовчиця \ Den röda vargen (2012, реж. Агнета Фагерстрьом-Олссон)
Не так давно ми говорили про «Останній заповіт Нобеля \ Nobels testamente», який багатьом прийшовся до смаку. «Червона вовчиця» - продовження даного фільму. З тією само симпатичною героїнею Анікою Бенгтзон (грає Malin Crépin) і тією само триллерно-детективною побудовою.
Основа для історії, як мені здається, у «Вовчиці» не лише правдоподібніша, а й цікавіша. Починається все з вбитого журналіста, який збирався писати про теракт сорокарічної давнини (тут згадується «Четверта влада \ Die vierte Macht»), де замішані ліворадикальні групи, якими, виявляється (?!!), кишіла тоді Швеція =). І, звісно, питання постає: а де зараз вся та політактивна молодь?.
Анніка, попри проблеми в особистому житті, відправляється розслідувати спочатку вбивство колеги, а потім все те, що розслідував вбитий. Чим, звісно, наволікає на себе численні небезпеки, з яких, завдяки власній кмітливості, «рятується з матеріалом на першу шпальту».
Як і в попередньому фільмові сподобалася манера журналістської роботи. Ненав’язливе вкраплення нових технологій: «в мене зараз нема інтернету, у вас є щось в архіві?», постійне (і доречне!) фотографування героїнею ілюстрацій та доказів. Манера комунікації з інформаційними джерелами (хоча тут, часом, були і непродумані моменти).
Сподобалося, що ми бачимо все лише довкола журналістки, а насправді вона є другорядним персонажем в подіях, яка лише якимось випадком стала для нас «кутом зору». Цим страждають більшість фільмів, де репортери не лише стають безпосередніми учасниками реальності, а й тими, без кого не було б цієї реальності. Очевидно, шведи, в цьому плані, не будують ілюзій довкола професії.
Загалом, дещо менш вдале кіно в плані постановки ніж «Заповіт Нобеля», але залишається на доволі пристойному рівні. В будь-якому випадку, бажання дивитися наступні фільми кіноциклу не відбило.