Снафф 102 \ Snuff 102 (2007, реж. Маріано Пералта)
«Снафф 102» один з тих рідкісних фільмів, що про них краще почитать, ніж їх дивитися. Більшості не раджу навіть намагатися то зробити - за рахунок тотальної і надмірної жорстокості фільму (яка не грає ні на розвиток сюжету, ні на внутрішню «філософію насильства», окрім того не є вишуканою, чи то мистецькою).
Але головна героїня - журналістка (грає Yamila Greco), тож промовчати про стрічку було б не об’єктивно =).
Увесь фільм паралельним монтажем показується як героїня вже зв’язана і вся в крові в якійсь «кривавій бані» (ванній кімнаті) і як вона тільки починає розбиратися в темі снаффа (записи з реальними убивствам). Вона шукає трішки в інтернеті, дивиться відповідні відео.
Йде до кінокритика (в титрах «Crítico de cine», грає - Eduardo Poli): «Я знайшла декілька ваших рецензій, вони мене зацікавили, я хотіла б дещо уточнить… …Ви, в певному кшталті, спеціаліст в темі візуальної жорстокості» і хоче, аби він дещо прояснив.
Власне, його розмови дають певне наповнення фільмові: «Телебачення - наша щоденна Біблія», «Перемикання каналів - проекція наших бажань», «Телебачення створює велетенських монстрів, таких як Президент США, телезірки, моделі, в той час як інтернет - розчленовують їх образи, створює нові тіла, збираючи їх як конструктор. Ми прибрали нашу самоцензуру, яка допомагає католицькому мисленню і заважає звіриному в нас. Після того як цензура була прибрана за допомогою цифрової свободи ми можемо зібрати нашу мозаїку розщепленого тіла…» - проте в якийсь момент відчувається їх штучність і псевдоінтелектуальність вилазить назовні.
І, з рештою, чи можна всерйоз сприймати слова чоловіка, який вбив 101 людину (скоріш за все, всі - жінки, адже «снафф» тут має порнографічний характер - і в список збочень журналіста додаються: садизм, некрофілія (знайдені світлини), урофілія (мочиться на передсмертну дівчину ).
Журналістка мала стати 102ю (хоча не заплановано: все через те, що вона випадково знайшла світлини з критиком і обпаленим трупом), проте, як водиться в кіно, саме з нею виникають проблеми (статистика оптимістична для професії =). Вона звільняється з пут, втікає, отримує крюком в живіт, бігає від маніяка-кінокритика, і, врешті-решт, вбиває його: забиває каменем, а потім зарубує мечете… дивно, що не облила бензином і не спалила, адже з маніяками в слешерах тільки так і чинить треба ).
Але головна героїня - журналістка (грає Yamila Greco), тож промовчати про стрічку було б не об’єктивно =).
Увесь фільм паралельним монтажем показується як героїня вже зв’язана і вся в крові в якійсь «кривавій бані» (ванній кімнаті) і як вона тільки починає розбиратися в темі снаффа (записи з реальними убивствам). Вона шукає трішки в інтернеті, дивиться відповідні відео.
Йде до кінокритика (в титрах «Crítico de cine», грає - Eduardo Poli): «Я знайшла декілька ваших рецензій, вони мене зацікавили, я хотіла б дещо уточнить… …Ви, в певному кшталті, спеціаліст в темі візуальної жорстокості» і хоче, аби він дещо прояснив.
Власне, його розмови дають певне наповнення фільмові: «Телебачення - наша щоденна Біблія», «Перемикання каналів - проекція наших бажань», «Телебачення створює велетенських монстрів, таких як Президент США, телезірки, моделі, в той час як інтернет - розчленовують їх образи, створює нові тіла, збираючи їх як конструктор. Ми прибрали нашу самоцензуру, яка допомагає католицькому мисленню і заважає звіриному в нас. Після того як цензура була прибрана за допомогою цифрової свободи ми можемо зібрати нашу мозаїку розщепленого тіла…» - проте в якийсь момент відчувається їх штучність і псевдоінтелектуальність вилазить назовні.
І, з рештою, чи можна всерйоз сприймати слова чоловіка, який вбив 101 людину (скоріш за все, всі - жінки, адже «снафф» тут має порнографічний характер - і в список збочень журналіста додаються: садизм, некрофілія (знайдені світлини), урофілія (мочиться на передсмертну дівчину ).
Журналістка мала стати 102ю (хоча не заплановано: все через те, що вона випадково знайшла світлини з критиком і обпаленим трупом), проте, як водиться в кіно, саме з нею виникають проблеми (статистика оптимістична для професії =). Вона звільняється з пут, втікає, отримує крюком в живіт, бігає від маніяка-кінокритика, і, врешті-решт, вбиває його: забиває каменем, а потім зарубує мечете… дивно, що не облила бензином і не спалила, адже з маніяками в слешерах тільки так і чинить треба ).