Маємо фантастичний сюжет: на землю прилітають марсіани! Телевізійнику одразу ж міняють його текст на інший, мовляв, тепер це читай - ти маєш бути лояльний до «гостей з неба». Потім міліціянти приходять до нього додому і все ламають, а дружину забирають у чорному пакеті для трупів (що з рештою вона й помирає). Мовляв: «забрали дружину, бо ти її любиш… ми хочемо, щоб ти полюбив марсіан, став їх другом і всім про це розповідав».
Журналіст виконує вимоги нападників, але його позбувають житла і скоюють інший тиск. Над простими людьми знущаються ще більше - змушують здавати кров, влаштовують поліцейський режим, видають дозволи на життя і тому подібне.
Довкола - тотальна телевізація: в громадських столових, в туалетах над пісуарами, навіть в камері, в яку, з рештою, потрапляє журналіст, адже він мало того, що вбив марсіанина (трубкою по голові в туалеті), так ще й спробував викрити всю правду в прямому ефірі на концерті: «Ви знаєте чому ви мене любите? Чим більш ідіотські мої програми - тим мудрішими ви відчуваєте себе».
Проте, коли інопланетяни покидають землю і оголошуються ворогами людства, промову журналіста перемонтовують і він стає їх помічником, за що його судять у форматі телешоу: «Лише від вас залежить остаточний вирок - ось номер по якому ви можете дзвонити». А кінцівку маємо з символізмом подібним до
«Професії: Репортера \ Professione: reporter» Антоніоні (Michelangelo Antonioni).