«Людина з металу \ Czlowiek z zelaza» отримала Золоту пальмову гілку Канського кінофестивалю 82го року, хоча, мені здається, це перебільшення… але, з одного боку, програма тогорічного фесту не вражала, з іншого - безумовна політична і соціальна актуальність фільму Вайди (Andrzej Wajda), а з третього - це ніби данина
«Людині з мармуру \ Czlowiek z marmuru», який не був належне оцінений за декілька років до цього.
Обидва фільми входять в дилогію, окрім спільних головних героїв (батька і сина) у виконанні Jerzy Radziwilowicz, однакове «обрамлення» журналістикою, які хоч і самі є героями фільму, але, все ж, розповідають історію інших людей.
У даному фільмові замість документалістки Агнешки, яка з’являється в епізодичній ролі (сидить в тюрмі, розповідає закінчення історії початої в «Людині з мармуру») головний герой - (теле?)журналіста Вінкель (Winkel, зіграв Marian Opania), якого відправляють висвітлити в негативному світлі протестувальників: «Коли ми його візьмемо за дупу - з’явиться легенда, яку треба за допомогою вашого репортажу розвіять».
Прибувши на місце він зустрічає старого друга, якому колись допоміг влаштуватись на радіо (здається, технічним працівником, грає Boguslaw Linda), тут же - випивають трішки теплої горілки, оскільки алкоголь під час протесту заборонений по всьому місту, а для журналіста це чи не найбільша проблема (сцена з вимочуванням рушником розбитої пляшки).
З рештою, нова проблема: моральна… підтримать протестуючих і залишитися без роботи (за минулий чесний репортаж його вигнали з радіо), чи виконати поставлену задачу…