ХОЛОДНОЯРСЬКА ЕПОПЕЯ. День ІІ
ДЕНЬ ДРУГИЙ, 13 квітня
Вночі було тихо-тихо (хоча Вурду здалось, що ближче до ранку довкола нашого табору таки хтось вештався. Але якось нерішуче - зробить цей "хтось" крок і стане, чекає, ніби роздумує, чи робити наступний рух). У столиці такої тиші не почуєш. Зранку по намету затарабанив дощик, але коли я нарешті наважився випірнути назовні, крізь дуби посміхалось ранкове сонце :)
Холодноярський ранок \десь 9:30
Обозний Кулішик вже розпалив вогонь і в усю чаклукав над приготуванням козацького кулешу з салом і лебердою чи левурдою - це так місцеві називають холодноярську Ведмежу цибулю - ЧЕРЕМШУ.
Славний пан Кулішик за приготуванням кулеша (вибачте за таФФтологію) \десь 10:30
На місці таборування у Холодному Яру \десь 10:40
Велосипедний полк Птушки прокинувся останнім, тому попав на все готове (щастить же лобурякам ;))
Чуваки, чо мене так плюю-ющить-ть-тььь?
Хоча слід відзначити, що здобутий під Мотриним монастирем самогон, так само як і пиво, ми пили з Птахою на рівних.
"Команда молодості нашєй - команда, без якої жить нізя"...
Смачно поснідавши-пообідавши Кулішкиного кулешу та назбиравши черемшичку на схилах Холодного Яру, залишаємо велополк в тилу.
Далі дружньою штурм-бригадою на Таврусі їдемо через Головківку на Кіровоградщину у напрямку с.Розумівка, де відбувся легендарний бій кінноти отамана Чорного Ворона з будьонівцями, наслідки якого добре змальовує Юрій Горліс-Горський у романі "Холодний Яр". Сонце палило по-літньому, поки ми їхали по дореволюційній бруківці мимо гранітного кар'єру, через глухі села на межі Черкащини-Кіровоградщини. Проїхавши райцентр Олександрівку, ми завернули геть не туди. У с.Голикове місцева тітонька порадила нам, аби не вертатись, їхати навпростець через поле - всього 5 км, і тіпа ми на місці. Там, десь посеред степу - між Голиковим і Розумівкою - нас й накрила квітнева злива. Коротше, ми загрузли :)
Приїхали, жжжж... \десь 15:00
Газу давай! \десь 16:00 "Матросікі" відмивають ручки\ десь 16:30
Промудохавшись з годинки півтори, спільними зусиллями ми буквально винесли Таврусю на руках з чорноземної "пастки" і стомлені та щасливі помандрували далі на Розумівку. Особлива подяка Вурду за винахідливість з бревном та моїй інтуїції з лопатою, яку ще у Холодному Яру поклав під сідушку.
Цікаво, що у тому ж полі ми згодом виїхали на дореволюційну бруківку, яка і привела нас до Розумівки. До могили Чорного Ворона ми так і не доїхали цього разу, але бойових 50 грам за його славну вічність в історії випили :)
Оцей витвір Природи моя дружина виявила у Розумівці біля ставу
P.S. Влучна думка, озвучена Вурдом, під час дир-дир-диркотіння по одній з дореволюційних доріг: "Це ж треба так було дорогу класти, щоб хотілось їхати по узбіччю". Звідси висновок: коли шлях здається непрохідним, згадайте про його узбіччя ;)
СЛАВА УКРАЇНІ!