Це завжди свято. Це завжди шоу
Любі друзі, ще трохи з приводу сьогоднішньої зустрічі в Женеві хотілося б.
Не знаємо, чи звернули Ви увагу, але для американців - і для республіканців, і для демократів, і для місцевих ЗМІ з їх роздутим штатом експертів - зустріч чергового лідера пікіруючої дурки з Володимиром Володимировичем завжди є свято. Завжди є шоу.
Вони до неї раз по раз готуються майже як до контакту з інопланетною цивілізацією. Прораховують сильні і слабкі сторони противника, будують прогнози, підсилають до Президента нашої з вами Федерації якогось зухвалого журналіста, який з дуже серйозним обличчям запитає Путіна, чи не вбивця він. Чи не хоче він розвалити США. Чи не координує він особисто хакерські атаки. Чи не спонсорує заворушення. Чи не підтримує антиамериканський сентимент по всьому світу. А потім ці інтерв'ю ще Нетфлікс уважно вивчить, щоб в наступному сезоні якого-небудь «Карткового будиночка» актор-негр міг максимально правдоподібно зіграти російського президента.
Останні кілька днів англомовний сегмент посилено іскрить, прикидаючи, чи гідного кандидата цього разу виставить американська сторона на переговорах. Чи не прогнеться Байден, чи нормально спрацюють перфокарти, чи не потрібно йому буде переливати кров прямо в ході двосторонньої зустрічі. Чи зуміє він дати відсіч імперським амбіціям нової Росії. Така ж Байден кремлівська мурзилка, якою виявився Трамп, чи Джозеф краще? Або, навпаки, гірше? Яка доля світової демократії при новому лідері? Чи відбудеться тріумфальне повернення гегемона на світову арену вже цієї середи?
Коротше, це справжнє медійне свято. Сеанс групової рефлексії на тему "Америка стронг" і "Вибачте, батьки-засновники, ми все пролюбили".
Намагаються люди, вирують, дивитися любо-дорого.
А наші туди кожен раз приїжджають як на плановий обхід в психдиспансер - чисто температуру заміряти і уточнити, чи не зародилася де в глибинах американського істеблішменту розумне життя і, якщо так, чи можна з нею знайти хоча б якісь точки дотику.
Щоб без гасел про демократію і американське лідерство, але з конкретними цифрами і датами і хоча б мало-мальською гарантією, що досягнуті домовленості не будуть загорнуті вже через чотири роки наступною адміністрацією США.
І їдуть туди без будь-яких глобальних очікувань від зустрічі з американською політичною верхівкою. Без особливих надій навіть, що відносини раптом почнуть виправлятися.
Вийде - ну, ок. Не вийде - нічого страшного, таке вже було. І навіть бувало.
А так хоч своїми очима подивитися можна, чи правда, що диво-дідок на перфокартах зовсім не алле і до кінця терміну може не дотягнути.
[Орда] - рідна, злісна, ваша
Не знаємо, чи звернули Ви увагу, але для американців - і для республіканців, і для демократів, і для місцевих ЗМІ з їх роздутим штатом експертів - зустріч чергового лідера пікіруючої дурки з Володимиром Володимировичем завжди є свято. Завжди є шоу.
Вони до неї раз по раз готуються майже як до контакту з інопланетною цивілізацією. Прораховують сильні і слабкі сторони противника, будують прогнози, підсилають до Президента нашої з вами Федерації якогось зухвалого журналіста, який з дуже серйозним обличчям запитає Путіна, чи не вбивця він. Чи не хоче він розвалити США. Чи не координує він особисто хакерські атаки. Чи не спонсорує заворушення. Чи не підтримує антиамериканський сентимент по всьому світу. А потім ці інтерв'ю ще Нетфлікс уважно вивчить, щоб в наступному сезоні якого-небудь «Карткового будиночка» актор-негр міг максимально правдоподібно зіграти російського президента.
Останні кілька днів англомовний сегмент посилено іскрить, прикидаючи, чи гідного кандидата цього разу виставить американська сторона на переговорах. Чи не прогнеться Байден, чи нормально спрацюють перфокарти, чи не потрібно йому буде переливати кров прямо в ході двосторонньої зустрічі. Чи зуміє він дати відсіч імперським амбіціям нової Росії. Така ж Байден кремлівська мурзилка, якою виявився Трамп, чи Джозеф краще? Або, навпаки, гірше? Яка доля світової демократії при новому лідері? Чи відбудеться тріумфальне повернення гегемона на світову арену вже цієї середи?
Коротше, це справжнє медійне свято. Сеанс групової рефлексії на тему "Америка стронг" і "Вибачте, батьки-засновники, ми все пролюбили".
Намагаються люди, вирують, дивитися любо-дорого.
А наші туди кожен раз приїжджають як на плановий обхід в психдиспансер - чисто температуру заміряти і уточнити, чи не зародилася де в глибинах американського істеблішменту розумне життя і, якщо так, чи можна з нею знайти хоча б якісь точки дотику.
Щоб без гасел про демократію і американське лідерство, але з конкретними цифрами і датами і хоча б мало-мальською гарантією, що досягнуті домовленості не будуть загорнуті вже через чотири роки наступною адміністрацією США.
І їдуть туди без будь-яких глобальних очікувань від зустрічі з американською політичною верхівкою. Без особливих надій навіть, що відносини раптом почнуть виправлятися.
Вийде - ну, ок. Не вийде - нічого страшного, таке вже було. І навіть бувало.
А так хоч своїми очима подивитися можна, чи правда, що диво-дідок на перфокартах зовсім не алле і до кінця терміну може не дотягнути.
[Орда] - рідна, злісна, ваша