Сумне. Що ж ви, брати співвітчизники, ганьбите себе...
Пiвтора роки йде справжня війна. Зрозуміло, як один одному ставляться люди обох сторін та країн. І так само зрозумілий патріотизм, а ще більше - наскільки патріотизм є важливим.
Серед усіх трагедій і смертей чимало чутно лайки на адресу Зеленського, депутатів Ради та різних високо вартих менеджерів, які загребують мільйони, коли звичайні люди та інваліди мають жити на тисячу-півтори сьогоднішніх гривень. Феноменальна, наприклад, остання історія з барабанами, що стала поганим анекдотом. Це також зрозуміло. Такі наші реалії.
Але що незрозуміло і болить, і соромно -
Наші, українці, дорослі люди, у помітній кількості сидять і пишуть на інтернет-сайтах патріотів ворожої сторони. Щосили стверджують, як вони зневажають ворогів і весь вільний час проводять, щоб кокетувати серед ворогів. Логіка - "ви гівно, і ви мені такі гидкі, що я з почуттям гордості та із задоволенням приходжу до вас, щоб валятися і красуватися серед гівна". І ніби справді не розуміють, яким вони виглядають в очах ворогів - ворогів! - посміховисько. На мою думку, патріотизм передбачає насамперед повагу до себе.
Я наші форуми, наші сайти із коментарями, читаю, але росіян там мізер. Мені це зрозуміло. Після війни в Іраку один із біженців, говорить російською мовою, навчався в Росії, фахівець-технолог, осів у нас. Гарний малий. Багато цікавого розповідає. Так от коли напали на Ірак, нікому на думку не спадало сидіти на американських інтернет-форумах, щоб там покрасуватися. Я спеціально питав.
Показово, що на російських форумах немає прибалтійців. Вони, зрозуміло, росіян не люблять, але не відчувають до них комплексів. А ми радісно і гордо показуємо ворогам свою глибоку підсвідому закомплексованість перед ними. І це дуже сумно.
