Пішохідні переходи для пішоходів!
Оригинал взят у ljutty в Пішохідні переходи для пішоходів!
Мати автомобіль добре - сидиш собі, крутиш баранку, їдеш куди хочеш. Злива? Сніг? Холод? Автомобіль дбайливим коконом захистить тебе від цих негараздів. Аби не нудьгувати у дорозі, налаштуйся на улюблену радіостанцію, ввімкни музику і насолоджуйся поїздкою.
Я ж належу до когорти тих, хто перетинає «зебру» переходів не поперек, а уздовж. Зі своєї пішої точки зору бачу, що склався деякий дисбаланс між людьми, які пересуваються на автівках та людьми, що ходять пішки та використовують підручні засоби, кшталту громадського транспорту і велосипедів.
Падіння «залізної завіси»
Доволі тривалий час я про це не задумувався. Жив, як усі, не задавав зайвих питань, сприймав усе, як належне… Стояв на світлофорах, перетинав три смуги дороги на переходах, допомагав бабусі спускатися до підземного переходу і підніматися з нього… Світ для мене не містив ніяких питань. Але цей безтурботний стан рано чи пізно мав скінчитись.
Я досі пам’ятаю цей фатальний день. Він нічим не відрізнявся від будь-якого іншого дня, аж поки мій ліпший друг ненароком не згадав про те, що у Європі поширена така фішка - пішохідні переходи на вулицях із не надто інтенсивним рухом при підняті до рівня тротуарів. Такі собі, широкі «лежачі поліцейські», розмічені «зеброю». Друг якраз повернувся із Європи, то ж бачив цю дивовижу на власні очі. Я ж у Західній Європі ніколи не був. Більше того, якби Союз досі не розвалився, вийшло б так, що я ніколи не покидав його меж. Що, в принципі, досить нормальна практика для громадян цієї покійної держави. Тому я, оскільки бачив розвинені країни лише на картинках, розпитував свого більш щасливого товариша, ніби він Семен Семенович Горбунков, що лишень повернувся додому із захоплюючої подорожі з бонусом під бинтами.
Щоправда, спершу я не надав його згадці про «лежачих зебр» особливого значення. Ну, переходи в них припідняті, і шо? Я й не про таке чув - одні Нідерланди вже стали у масовій культурі взірцем країни, де можна усе. А ви мені про переходи.
Але з тих пір, щоразу я спускався із тротуару на перехід та піднімався на сходинку бордюру з іншого боку, в моєму мозкові розквітали метастази усвідомлення того, що з нашої країною щось не так. Не більше й не менше. Раціонально пояснити наявність різкого обриву тротуару я ніяк не міг. Чому в нас рідкісний перехід може похвалитися тим, що тротуар на ньому плавно спускається до «зебри»? Про припіднятий наземний перехід на внутрішньоквартальних дорогах я вже мовчу - це видавалося чимось недосяжним.
Як зробити країну щасливішою
Хтось скаже, що я зажрався, що мені ліньки спуститись на кілька сантиметрів зі сходинки бордюру, аби перейти дорогу. Але якщо подивитись на ці прозаїчні речі об’єктивно, то мої роздуми та цей допис є цілком закономірними. Це я молодий та сповнений енергією легінь, але ж у містах живуть іще старі пенсіонери, інваліди на візочках та просто люди, яким важко через показники здоров’я кілька разів на день долати ці дорожні сходинки.
Тому я щиро переконаний, що до кожної «зебри» тротуар має плавно спускатися, а на дорогах, де рух малоінтенсивний, переходи мають бути підняті до рівня тротуару, аби люди могли безперешкодно ходити туди-сюди.
Остання міра служить не лише безперешкодному пересуванню людей районом, а й безпеці цього пересування - цей перехід є відповідником «лежачого поліцейського», який є зручнішим завдяки своїй плавності.
Ще однією буржуйкою фішкою, пов’язаною із переходами, є такі собі «півостровки безпеки» - виступи тротуару на переходах. Вони можуть досягатися шляхом звуження автомобільних смуг у районі переходу, тоді «півострівець» може бути невеликим. Це звуження дозволяє знижувати швидкість автівок на переходах, а значить, знижувати і вірогідність ДТП і смертей від цього.
Або «півострівець» може займати усю автомобільну смугу. Отак!
Це доцільно, коли ми маємо, скажімо, трьохсмугову дорогу, на крайній правій якої пасторально стоять припарковані машинки. Як отут:
Машинки стоять уздовж Національного Авіаційного Університету і ця смуга вже не може використовуватись для руху.
Тоді ми офіційно передаємо цю ультраправу смугу під парковку. А щоб це було не просто декларацією, а об’єктивною дійсністю, робимо її непридатною для руху. Наприклад, через кожні п’ять-десять припаркованих автівок прямо на цій смузі робимо відросток тротуару, на якому стирчатиме дерево, стовп із ліхтарем, або клумба:
Як ви бачите, я домалював газончик та ялинку. Як би ви не хотіли, проїхати цією смугою вже не зможете, вона віддається лише під парковку. Автівки мають стояти на дорогах, а не тротуарах.
До речі, ми бачимо, що смуга ширша, ніж машини (у нашій країні, взагалі, автомобільні смуги ширші за європейські). Це може стати у нагоді для того, аби автівка могла виїхати на дорогу. Або для велодоріжки - якщо зробити тут велодоріжку в один бік (з боку тротуара, а не дороги), вона займе не багато місця. Але це окрема тема.
Так от, окрім клубм, ліхтарів та ялинок, можна впровадити ці "півострівці безпеки" - там, де є переходи.
Тоді люди не перебігатимуть поспіхом через три смуги, а поважно і комфортно крокуватимуть двома.
І авжеж, цей півострівець має плавно спускатися до «зебри»! Аби якісь нахабні водії не заїжджали по ним на тротуар, можна посередині «півострівця» зробити красивий стовпчик, який не заважатиме пішоходам. Або, замість стовпчика, неподалік поставити вишку із даїшником-кулеметником.
Там, де є «півострівці» не завадять і «острівці безпеки». Перейшов смуги, якими автомобілі їздять в один бік, став на «острівець», перепочив і пішов через смуги,якими їздять у інший бік… Тільки острівець цей має бути не просто намальованим на асфальті, а бути цілком матеріальним - бордюрчик із клумбочкою, можливим стовпом зі світлофором… Тільки прохід через цей острівець, безумовно, має бути без усіляких «бордюрних сходинок», аби пішоходи не припиняли своєї пафосної та гордої ходи.
Тільки уявіть цей прекрасний світ! Пересування містом стає зручнішим та безпечнішим. Не треба спускатися та підніматися з одного рівня на інший (це, передусім, актуально для стареньких та немічних), автівка має менше шансів збити людину, бо водій вимушений пригальмовувати, через усі вищезгадані принади, типу «лежачих зебр» та «півострівців безпеки»… Люди ставатимуть щасливішими та посміхатимуться на вулицях, як якісь американці.
Ну так, скептично скаже хтось мені, про комфорт та індекс щастя ти думаєш, та ти просто заздриш автомобілістам і хочеш погіршити їм життя своїми лежачими острівцями! А бабусями, яким важко стрибати з бордюрів ти просто прикриваєшся, подібно до політиків-популістів, продовжить цей невидимий критик.
На ці закиди я ж відповім, що для автомобілів усі вищезгадані буржуйські фішки невідчутні. Бачиш знак - пригальмуй і все буде добре. «Лежачі зебри», взагалі, кращі за «лежачих поліцейських», завдяки своїй плавності. Автівкам не принципово, зате людям стає зручніше, а значить, воно того варте.
То ж, перший крок до кращого суспільства - усунення перешкод для пересування мешканців міста. Люди стануть менш нервовими і більш щасливішими. І буде усім щастя!
Дякую за інформацію своєму другові, який зруйнував «залізну завісу» в моїй голові, а також, блогерам Зялту (Іллі Варламову), Максиму Кацу та Антону Буслову за відкриття мені прекрасного світу міст, зручних для людей. Завдяки цим людям ви можете читати цей допис.
Автор більшості фотографій - Ілля Варламов (Зялт): http://zyalt.livejournal.com/642449.html.
Фотографія із узбіччям коло Національного Авіаційного Університету - скріншот із панорам Гугл-карт. Хоча, це нікому не цікаво
Мати автомобіль добре - сидиш собі, крутиш баранку, їдеш куди хочеш. Злива? Сніг? Холод? Автомобіль дбайливим коконом захистить тебе від цих негараздів. Аби не нудьгувати у дорозі, налаштуйся на улюблену радіостанцію, ввімкни музику і насолоджуйся поїздкою.
Я ж належу до когорти тих, хто перетинає «зебру» переходів не поперек, а уздовж. Зі своєї пішої точки зору бачу, що склався деякий дисбаланс між людьми, які пересуваються на автівках та людьми, що ходять пішки та використовують підручні засоби, кшталту громадського транспорту і велосипедів.
Падіння «залізної завіси»
Доволі тривалий час я про це не задумувався. Жив, як усі, не задавав зайвих питань, сприймав усе, як належне… Стояв на світлофорах, перетинав три смуги дороги на переходах, допомагав бабусі спускатися до підземного переходу і підніматися з нього… Світ для мене не містив ніяких питань. Але цей безтурботний стан рано чи пізно мав скінчитись.
Я досі пам’ятаю цей фатальний день. Він нічим не відрізнявся від будь-якого іншого дня, аж поки мій ліпший друг ненароком не згадав про те, що у Європі поширена така фішка - пішохідні переходи на вулицях із не надто інтенсивним рухом при підняті до рівня тротуарів. Такі собі, широкі «лежачі поліцейські», розмічені «зеброю». Друг якраз повернувся із Європи, то ж бачив цю дивовижу на власні очі. Я ж у Західній Європі ніколи не був. Більше того, якби Союз досі не розвалився, вийшло б так, що я ніколи не покидав його меж. Що, в принципі, досить нормальна практика для громадян цієї покійної держави. Тому я, оскільки бачив розвинені країни лише на картинках, розпитував свого більш щасливого товариша, ніби він Семен Семенович Горбунков, що лишень повернувся додому із захоплюючої подорожі з бонусом під бинтами.
Щоправда, спершу я не надав його згадці про «лежачих зебр» особливого значення. Ну, переходи в них припідняті, і шо? Я й не про таке чув - одні Нідерланди вже стали у масовій культурі взірцем країни, де можна усе. А ви мені про переходи.
Але з тих пір, щоразу я спускався із тротуару на перехід та піднімався на сходинку бордюру з іншого боку, в моєму мозкові розквітали метастази усвідомлення того, що з нашої країною щось не так. Не більше й не менше. Раціонально пояснити наявність різкого обриву тротуару я ніяк не міг. Чому в нас рідкісний перехід може похвалитися тим, що тротуар на ньому плавно спускається до «зебри»? Про припіднятий наземний перехід на внутрішньоквартальних дорогах я вже мовчу - це видавалося чимось недосяжним.
Як зробити країну щасливішою
Хтось скаже, що я зажрався, що мені ліньки спуститись на кілька сантиметрів зі сходинки бордюру, аби перейти дорогу. Але якщо подивитись на ці прозаїчні речі об’єктивно, то мої роздуми та цей допис є цілком закономірними. Це я молодий та сповнений енергією легінь, але ж у містах живуть іще старі пенсіонери, інваліди на візочках та просто люди, яким важко через показники здоров’я кілька разів на день долати ці дорожні сходинки.
Тому я щиро переконаний, що до кожної «зебри» тротуар має плавно спускатися, а на дорогах, де рух малоінтенсивний, переходи мають бути підняті до рівня тротуару, аби люди могли безперешкодно ходити туди-сюди.
Остання міра служить не лише безперешкодному пересуванню людей районом, а й безпеці цього пересування - цей перехід є відповідником «лежачого поліцейського», який є зручнішим завдяки своїй плавності.
Ще однією буржуйкою фішкою, пов’язаною із переходами, є такі собі «півостровки безпеки» - виступи тротуару на переходах. Вони можуть досягатися шляхом звуження автомобільних смуг у районі переходу, тоді «півострівець» може бути невеликим. Це звуження дозволяє знижувати швидкість автівок на переходах, а значить, знижувати і вірогідність ДТП і смертей від цього.
Або «півострівець» може займати усю автомобільну смугу. Отак!
Це доцільно, коли ми маємо, скажімо, трьохсмугову дорогу, на крайній правій якої пасторально стоять припарковані машинки. Як отут:
Машинки стоять уздовж Національного Авіаційного Університету і ця смуга вже не може використовуватись для руху.
Тоді ми офіційно передаємо цю ультраправу смугу під парковку. А щоб це було не просто декларацією, а об’єктивною дійсністю, робимо її непридатною для руху. Наприклад, через кожні п’ять-десять припаркованих автівок прямо на цій смузі робимо відросток тротуару, на якому стирчатиме дерево, стовп із ліхтарем, або клумба:
Як ви бачите, я домалював газончик та ялинку. Як би ви не хотіли, проїхати цією смугою вже не зможете, вона віддається лише під парковку. Автівки мають стояти на дорогах, а не тротуарах.
До речі, ми бачимо, що смуга ширша, ніж машини (у нашій країні, взагалі, автомобільні смуги ширші за європейські). Це може стати у нагоді для того, аби автівка могла виїхати на дорогу. Або для велодоріжки - якщо зробити тут велодоріжку в один бік (з боку тротуара, а не дороги), вона займе не багато місця. Але це окрема тема.
Так от, окрім клубм, ліхтарів та ялинок, можна впровадити ці "півострівці безпеки" - там, де є переходи.
Тоді люди не перебігатимуть поспіхом через три смуги, а поважно і комфортно крокуватимуть двома.
І авжеж, цей півострівець має плавно спускатися до «зебри»! Аби якісь нахабні водії не заїжджали по ним на тротуар, можна посередині «півострівця» зробити красивий стовпчик, який не заважатиме пішоходам. Або, замість стовпчика, неподалік поставити вишку із даїшником-кулеметником.
Там, де є «півострівці» не завадять і «острівці безпеки». Перейшов смуги, якими автомобілі їздять в один бік, став на «острівець», перепочив і пішов через смуги,якими їздять у інший бік… Тільки острівець цей має бути не просто намальованим на асфальті, а бути цілком матеріальним - бордюрчик із клумбочкою, можливим стовпом зі світлофором… Тільки прохід через цей острівець, безумовно, має бути без усіляких «бордюрних сходинок», аби пішоходи не припиняли своєї пафосної та гордої ходи.
Тільки уявіть цей прекрасний світ! Пересування містом стає зручнішим та безпечнішим. Не треба спускатися та підніматися з одного рівня на інший (це, передусім, актуально для стареньких та немічних), автівка має менше шансів збити людину, бо водій вимушений пригальмовувати, через усі вищезгадані принади, типу «лежачих зебр» та «півострівців безпеки»… Люди ставатимуть щасливішими та посміхатимуться на вулицях, як якісь американці.
Ну так, скептично скаже хтось мені, про комфорт та індекс щастя ти думаєш, та ти просто заздриш автомобілістам і хочеш погіршити їм життя своїми лежачими острівцями! А бабусями, яким важко стрибати з бордюрів ти просто прикриваєшся, подібно до політиків-популістів, продовжить цей невидимий критик.
На ці закиди я ж відповім, що для автомобілів усі вищезгадані буржуйські фішки невідчутні. Бачиш знак - пригальмуй і все буде добре. «Лежачі зебри», взагалі, кращі за «лежачих поліцейських», завдяки своїй плавності. Автівкам не принципово, зате людям стає зручніше, а значить, воно того варте.
То ж, перший крок до кращого суспільства - усунення перешкод для пересування мешканців міста. Люди стануть менш нервовими і більш щасливішими. І буде усім щастя!
Дякую за інформацію своєму другові, який зруйнував «залізну завісу» в моїй голові, а також, блогерам Зялту (Іллі Варламову), Максиму Кацу та Антону Буслову за відкриття мені прекрасного світу міст, зручних для людей. Завдяки цим людям ви можете читати цей допис.
Автор більшості фотографій - Ілля Варламов (Зялт): http://zyalt.livejournal.com/642449.html.
Фотографія із узбіччям коло Національного Авіаційного Університету - скріншот із панорам Гугл-карт. Хоча, це нікому не цікаво