або про гип у Білорусії та Україні Колись мені довелося викладати у карантинному класі. В тому класі під час канікул один хлопчик перехворів на гепатит, і на всяк випадок клас закрили на карантин, що взагалі то логічно. Корпус молодших класів був у приміщенні колишнього дитсадка, отож класна кімната мала окремиий туалет - карантинники були повністю відділені від інших дітей. Клас між іншим був не мій, у цих дітей викладав інший педагог, мій колишній одногрупник. От він і відмовився йти викладати в карантинний клас, у нього, мовляв, дружина і мала дитина. Дружини у мене не було, малої дитини теж, натомість було здивування: такий дорослий дядько, а боїться хвороби, яка передається орально-фікальним шляхом. Параноїдально мий руки після туалету і не цілуй хворого на гепатит начальника у сраку, і будеш жив-здоров. Але чомусь на той момент мені хотілося порадити, аби він користувався гондонами, рятуючи країну од ідіотів.
Але я тоді, здається, сказала, що з нього пиво. На гепатит я звичайно не захворіла.