Втеча від грипу в Мармароси.
Колись в часи епідемій чуми та холери люди закривалися в родових обійстях і так пересиджували заразу. Ми з
troop_berzerka ж вирішили втікати від всяхої хороби гет за очі. І пішли ми в гори. В Мармароські, або Марамороські, або ще невідомо як їх називають.
Загалом протяхність маршруту с. Богдан - хр. Довгий - Медзипотоки - вздовж українсько-румунського кордону на Піп Іван Мармароський - Петрос - потоком Квасний в с. Богдан зайняв близько 40 км і був подоланий за рівно 2 доби.
Вийшли о 14.00 з Богдана і почали підійматись вздовж закинутого лижного спуску (місцеві казали, що 3 роки вже не було снігу) спершу дуже круто, а потім почався розмірений і дуже плавний підйом вздовж хребта по дорозі. До вечора дійшли на полонину, де побачили хату Залізоносої Босоркані, і оскільки, господині не виявилось вдома, то ми скориставшись її ймовірною гостинністю, там і зупинились. Колиба виявилась страшненька, з вибитими вікнами і ОТАКЕННИМИ шпарами. Але дощик накрапав і це було не зле.
Ото внизу хмарка-киця.
Зранку рушили і дійшли до, якщо це так можна назвати, прикордонної застави.
Якщо ви маєте уявлення про кордон, як щось таке міцне і непорушне, що не подолає жоден московський шпійон і бангладешський нелегал і про прикордонників, як таких незламних захисників у військових шапках з ремінцем під бородою та мудрою вівчаркою - викиньте собі це з голови. За весь час ми бачили прикордонників тільки в селі, які виписали нам дозвіл на проходженням прилеглої до кордону території. Вздовж кордону пролягала та сама дорога, по якій, можливо, деколи на УАЗіках проїжджають прикордонники.
Зустрічались сліди цих самих бобіків, а також мандрівників 46-го розміру ну і, звичайно, ведмедів.
А також сліди життєдіяльності ведмедів.
Це фото зроблено ексклюзивно для parahin та kebaz , для яких ця тема не байдужа.
Отакий цікавий мох на горобині.
Потім підйом на інший хребет до самого Попа Івана.
Там позуємо перед обєктивами і валимо вниз.
Погода цього дня була просто фантастична, якщо ще й врахувати, що це 8-ме листопада. Підіймалися в термобілизні і дощовиках, які просто захищали від вітру.
На наступний день почалося те, що називається ЖоППа "з двумя П". З самого ранку небо затягнуло і почався безперервний дощ. Плануючи маршрут, я майже не зустрів описів сходжень на Петрос Мармароський і потім ми зрозуміли чому. Згідно нашого плану ми мали піднятися на гору Петрос і спуститися вздовж хребта на інший бік. Ми вийшли на сідло між Петросом і Берлебашкою. Стежка пішла траверсом, а маленька стежка вгору. По ній ми і почали підйом. Дуже скоро вона щезла і ми почали пробиратися навмання. Дощ діставав конкретно. Дощовики промокли (! хтось знає, що за фігня? До того ж різні виробники.). Зарості молодих смерек, ялівцю, прямовисні скелі, які треба обходити. Нарешті вершина (на ній триангуляційна вежа). Про те, щоб продовжувати рух по запланованому напрямку не могло бути й мови. Хребет був стрімкий, гострий і порослий кущами і деревами. приймаємо рішення спускатися до тої самої стежки і траверсувати гору. Обійшли траверсом і вийшли на хребет, який вже, відносно полого, спускався вниз. На стежці купа повалених дерев і тішила тільки думка, що, добре, що ми сюди не починали підійматися.
Спустились до потоку, до мисливського угіддя. Там скупались в "рукотворному" ставку
і дорогою дійшли в село.
Можу порекомендувати цей маршрут. Дуже класний підйом. Не розумію, чому всі піднімаються з Ділового (хоча сам не пробував). Але от на Петрос - тільки радіальний вихід.
За спорядження дякуємо магазину ВОЛОЦЮГА
Осінні Карпати - це шось зовсім інше.
troop_berzerka ж вирішили втікати від всяхої хороби гет за очі. І пішли ми в гори. В Мармароські, або Марамороські, або ще невідомо як їх називають.
Загалом протяхність маршруту с. Богдан - хр. Довгий - Медзипотоки - вздовж українсько-румунського кордону на Піп Іван Мармароський - Петрос - потоком Квасний в с. Богдан зайняв близько 40 км і був подоланий за рівно 2 доби.
Вийшли о 14.00 з Богдана і почали підійматись вздовж закинутого лижного спуску (місцеві казали, що 3 роки вже не було снігу) спершу дуже круто, а потім почався розмірений і дуже плавний підйом вздовж хребта по дорозі. До вечора дійшли на полонину, де побачили хату Залізоносої Босоркані, і оскільки, господині не виявилось вдома, то ми скориставшись її ймовірною гостинністю, там і зупинились. Колиба виявилась страшненька, з вибитими вікнами і ОТАКЕННИМИ шпарами. Але дощик накрапав і це було не зле.
Ото внизу хмарка-киця.
Зранку рушили і дійшли до, якщо це так можна назвати, прикордонної застави.
Якщо ви маєте уявлення про кордон, як щось таке міцне і непорушне, що не подолає жоден московський шпійон і бангладешський нелегал і про прикордонників, як таких незламних захисників у військових шапках з ремінцем під бородою та мудрою вівчаркою - викиньте собі це з голови. За весь час ми бачили прикордонників тільки в селі, які виписали нам дозвіл на проходженням прилеглої до кордону території. Вздовж кордону пролягала та сама дорога, по якій, можливо, деколи на УАЗіках проїжджають прикордонники.
Зустрічались сліди цих самих бобіків, а також мандрівників 46-го розміру ну і, звичайно, ведмедів.
А також сліди життєдіяльності ведмедів.
Це фото зроблено ексклюзивно для parahin та kebaz , для яких ця тема не байдужа.
Отакий цікавий мох на горобині.
Потім підйом на інший хребет до самого Попа Івана.
Там позуємо перед обєктивами і валимо вниз.
Погода цього дня була просто фантастична, якщо ще й врахувати, що це 8-ме листопада. Підіймалися в термобілизні і дощовиках, які просто захищали від вітру.
На наступний день почалося те, що називається ЖоППа "з двумя П". З самого ранку небо затягнуло і почався безперервний дощ. Плануючи маршрут, я майже не зустрів описів сходжень на Петрос Мармароський і потім ми зрозуміли чому. Згідно нашого плану ми мали піднятися на гору Петрос і спуститися вздовж хребта на інший бік. Ми вийшли на сідло між Петросом і Берлебашкою. Стежка пішла траверсом, а маленька стежка вгору. По ній ми і почали підйом. Дуже скоро вона щезла і ми почали пробиратися навмання. Дощ діставав конкретно. Дощовики промокли (! хтось знає, що за фігня? До того ж різні виробники.). Зарості молодих смерек, ялівцю, прямовисні скелі, які треба обходити. Нарешті вершина (на ній триангуляційна вежа). Про те, щоб продовжувати рух по запланованому напрямку не могло бути й мови. Хребет був стрімкий, гострий і порослий кущами і деревами. приймаємо рішення спускатися до тої самої стежки і траверсувати гору. Обійшли траверсом і вийшли на хребет, який вже, відносно полого, спускався вниз. На стежці купа повалених дерев і тішила тільки думка, що, добре, що ми сюди не починали підійматися.
Спустились до потоку, до мисливського угіддя. Там скупались в "рукотворному" ставку
і дорогою дійшли в село.
Можу порекомендувати цей маршрут. Дуже класний підйом. Не розумію, чому всі піднімаються з Ділового (хоча сам не пробував). Але от на Петрос - тільки радіальний вихід.
За спорядження дякуємо магазину ВОЛОЦЮГА
Осінні Карпати - це шось зовсім інше.