... тогда родители пропадать начнут! (с)
А так інколи хочеться куди-небудь втекти! І якось останнім часом підозріло часто хочеться. У Ярослава вередливість підвищена, а у мене запас терпіння закінчується. А терпіння у мене до нього ну просто янгольське! Навіть не чекала від себе такого, щоб отак методично день у день пояснювати, умовляти, розказувати, слухати... Щодня у нас діалоги на кшталт "а ти купи слона". Що би я не відповіла, історія повторюється...
А за вікном золота осінь... І здається, там тепло і затишно, бо така краса не може бути холодною і сирою. І вітер - то тільки в листі. А опадає воно для того, щоб земля стала гарною, і щоб ми могли нам кидатися.
А насправді, там мокрі гірки і холодні качелі. І знов нескінченні пояснення, чому на цій гірці сидіти не можна. І пронизливий вітер, і перчатки не рятують.
Я люблю пізню осінь і зиму за, що сонце встає пізно - не треба вставати о 5 ранку для того, щоб застати його схід. І зимові вечори люблю, бо вони по-особливому затишні. Вже темно, а спати ще не хочеться. Вогні міста коли ще не хочеться спати - це для мене Новий рік. І хоч ми зараз Різдво святкуємо більше, ніж Новий рік, дитячі асоціації все одно найсильніші.
До цього посту не буде фото, тому що мене здолала лінь. Така, яку я не можу побороти. Просто сиджу і втикаю в інтернет. Це ж від емоційного перевантаження, правда? Це пройде?
А за вікном золота осінь... І здається, там тепло і затишно, бо така краса не може бути холодною і сирою. І вітер - то тільки в листі. А опадає воно для того, щоб земля стала гарною, і щоб ми могли нам кидатися.
А насправді, там мокрі гірки і холодні качелі. І знов нескінченні пояснення, чому на цій гірці сидіти не можна. І пронизливий вітер, і перчатки не рятують.
Я люблю пізню осінь і зиму за, що сонце встає пізно - не треба вставати о 5 ранку для того, щоб застати його схід. І зимові вечори люблю, бо вони по-особливому затишні. Вже темно, а спати ще не хочеться. Вогні міста коли ще не хочеться спати - це для мене Новий рік. І хоч ми зараз Різдво святкуємо більше, ніж Новий рік, дитячі асоціації все одно найсильніші.
До цього посту не буде фото, тому що мене здолала лінь. Така, яку я не можу побороти. Просто сиджу і втикаю в інтернет. Це ж від емоційного перевантаження, правда? Це пройде?