Зелений Рай. На коня
Важливо сюди приїжджати. Спілкування між тими, хто що весь час проводять у місті у багатоповерхових хмарочосах, та тими, хто на полях і фермах трудиться зранку до сходу сонця - потрібне, як свіжий подих. В нас голова відпочиває від океану інформації, що пронизує наскрізь, а вони можуть почерпнути для себе щось корисне з миру інновацій та технологій. Класичний метод, якими звикли працювати сільські жителі, мабуть, найближчий до природи і, здається, що нове з нинішнього модерного світу, має зіпсувати це пестливе відношення і ставлення до матінки-землі. Наприклад, шкідливий вплив прогресу у хімічних галузях, гемео там усяке. Та якщо користуватися розумно, - напроти, технології повинні допомагати збагачувати земельні ресурси, економити час. Ось таки прилади, як сепаратор, скороварка та каво-машинка швидко адаптувались у господарстві, та що там говорити про сільгосп-техніку!
Мені завжди дивує, як люди тут зустрічають та проводжають.Прибуваєш до тьоті Тоні, на кухні стіл вже накритий. Там є все: жаркоє з печеним гусаком, мариновані помідори, оселедець з цибулькою, чорний хліб, та на вибір - парне молочко, кава, або пальне (як я називаю горілку). І вже тут всі на дворі, зустрічають, міцно обнімаються, цілують, ніби 10 років не бачились.Приїхали вночі, на ранок вже все село знає, що одессіти прибули, приходять поспілкуватися, попрацювати не дають.
Виходячи з машини, де ще воздух у салоні має тонкий аромат пильної дороги, зразу ж почувається різниця. Ніколи не перестаю дивуватися тому запаху, що притаманний для сільських осель. Суміш трав, коров'ячого навозику, та смаженої картопельки з літньої кухні... Такий, що не надихаєшся навіть за тиждень. Сухенький, свіжий та приємний. Такий же запах є у домах, що збудовані не з бетону та заліза, а з глини, соломи та дерева.
Весь час перебування до вас буде повага, добре ставлення, та приготований сніданок, коли прокидаєтесь.
Коли ми відчалюємо, то також, стелиться скатертина-самобранка, стіл, наче як у королівстві, - весь асортимент салатів, і треба посидіти, на добру доріжку, без цвяхів та жезлів.Тьотя Тоня завжди заріже гуся, порося та іншу звірушку, щоб не їхали з пустими руками. Мені завжди місця у багажнику не вистачає, то для цього треба вантажівку брати з причепом! А ще сусіді приносять стільки ж... Ойьоой! Запихуємо...
Такі ж міцні обнімашки, рукостискання, цілування і сльози. Ніби прощаємось назавжди.Та хто знає, як воно буде і які плани там на небесах. Тим, кому вже за 90 років, може статися, що побачимося вже тільки там, наверху.
Але кожен раз сподіваємося зустрітися ще раз, у такому же складі!
Тому, не прощавайте, а до побачення!
