Вухані. Брудна пригода
Цілу купу речей ще залишилось допрацювати у будинку: після того, як к Аннук прийшли друзі, люстра відвалилася від стелі, треба пригвинтити супер-клеєм. На зиму порубати дрова, але зима ще далеко, можна й відкласти. Скласти речі у шафу, особливо шкарпетки, які завжди - одна є, друга грає у хованки. Так, якщо подивитися - усі речі грають у хованки, півжиття витрачається на пошуки. Тільки но поклав викрутку от тут на килимок, аж бач - вже нема. Через тиждень виявляєьтся, що Аннук треба було батарейку у грашковий будиночок впихнути й викрутка виявилася саме там.
Загалом - справ на три суботника вперед, якщо робити з загіном помічників. Та при такій спеціальній умові, що один буде лаштувати порядок, а ішні в цей час нічого не будуть робити, тобто хаотично пересувати речі. Помічников зараз немає: Аннук з Шастінель поїхали у місто, робити манікюри і марафети, Ушандель залишився один. Вірніше, один-на-один з зоопарком. Еллімі і Фінік вже годину мявчать, бо їсти хочуть. А що там є крім сардельок? Тюфтельки!
- Тримайте!
Мармеледі біля дверей товчеться. Вона завжди так робить, коли бажає по великому. То і є пріоритет нумер один, бо якщо не вийти, все це буде складено у об'ємну купку на порозі.
- Набридло у хатинці прозябати, йдемо зробимо велику прогулянку! - Ушандель узяв свою каску, ключ від залізного коня і відчинив двері. Мармеледі з гамом вискочила, за нею Фінік.
- Агов! - крикнув навздогін Ушандель, - тобі на вулиці робити нічого, тільки нещодавно замурзаний бігав, нікому не був потрібен!
Віником загнав рудого назад, сів на мопед, та зітхнув з полегшенням. Зараз нічого не турбує, крім обрати потрібний напрямок пригоди.
- Ну що, поїхали у ліс? - спитав він Мармеледі.
- Вуф! - собако намагався залізти, але пузо й хвіст заважали і тягнули донизу.
- Та чекаю, чекаю, без тебе куди я поїду!
Так вона танцювала потішно з мопедом, поки Ушандель не усадив її на місце.
Мармеледі дуже полюбляє їздити на транспорті. Будь-якому, головне, щоб можна було морду на повітря высунути. Так, щоб свіжим вітром здувало вуха, та язик розплюхувався у різні боки, щоб побільш пилюки, пташок й подалі від міста, де купа будинків, а потім щоб можна було помандрувати по зеленої травці досхочу!..
Але не в цей час...
Від'їхавши на багато кілометрів, мопед чхнув і зупинився. Ой ляля, бензобак був порожній як голова після бенкету. Та ще халепа - спустило колесо. Спочатку заднє, потім і переднє. Обидва наскрізь у протитанкових колючках від акації. Ушандель відкрив кишеню, де повинни бути інструменти, та почухав за вухом. Мотузка та гумова кулька - це повний інструментарій що є у розпорядженні. Як завжди буває, справжній комплект припадав пилом у гаражі, бо думав, що нічого не буде, якщо їхати недалеко. А тут скоїлося...
* * *
Все було добре, вже третю годину Ушандель штопхав неслухняний мопед по чистому полю під жорстокими промінями сонця, Мармеледі намотувала кілометри поруч. Це така гімнастична вправа, якщо кожен день так робити, то організм буде готовий до будь-якого пересування, хоч на саму високу Говерлу! Але не вистачало дощу до повного щастя.
О, а ось й він!
Великі краплі плямали на дорогу, залишаючи мокри млинці темного кольору, а їхати ставало все важче і важче. Намоклі шматки грунту ліпилися до колес та мопеду, ніби великі мухи до солодкого меду, й це місиво розросталося сніжним комом.
Чи уявляєте собі, що таке тягнути на собі, на горбочку, мопед по полю, у дощ, коли лапи роз'їжджаються, бо дорога слизька? А чого його тягнути? Бо на колеса наліпилося стільки грунту, що він більш не їде! Ані сам, ані за допомогою.
Оце пригода так пригода! Більш ніколи нікуди без чарівного ящичку з інструментами!
Темнішало. Мармеледі влізла у кущ з колючками а потім скупалася у грязькій жижовій калюжі, та стала схожа на дивну істоту іноземного походження. Якщо б не знав, що це щаслива собака, то можна б було злякатися до гикавки. Що вона й зробила: назустріч шла така сама істота і голосно гавкала!
Мармеледі оторопіла, встала дибки, та й раптом застрибнула доверху на конструкцію із Ушанделя з мопедом. Хто ж знав що то сусідський Пихалко шукав свого хазяїна...
К вечору прибули. Втомлені, брудні, без мопеду, але щасливі.
А там - купа речей, що залишилося зробити...
Загалом - справ на три суботника вперед, якщо робити з загіном помічників. Та при такій спеціальній умові, що один буде лаштувати порядок, а ішні в цей час нічого не будуть робити, тобто хаотично пересувати речі. Помічников зараз немає: Аннук з Шастінель поїхали у місто, робити манікюри і марафети, Ушандель залишився один. Вірніше, один-на-один з зоопарком. Еллімі і Фінік вже годину мявчать, бо їсти хочуть. А що там є крім сардельок? Тюфтельки!
- Тримайте!
Мармеледі біля дверей товчеться. Вона завжди так робить, коли бажає по великому. То і є пріоритет нумер один, бо якщо не вийти, все це буде складено у об'ємну купку на порозі.
- Набридло у хатинці прозябати, йдемо зробимо велику прогулянку! - Ушандель узяв свою каску, ключ від залізного коня і відчинив двері. Мармеледі з гамом вискочила, за нею Фінік.
- Агов! - крикнув навздогін Ушандель, - тобі на вулиці робити нічого, тільки нещодавно замурзаний бігав, нікому не був потрібен!
Віником загнав рудого назад, сів на мопед, та зітхнув з полегшенням. Зараз нічого не турбує, крім обрати потрібний напрямок пригоди.
- Ну що, поїхали у ліс? - спитав він Мармеледі.
- Вуф! - собако намагався залізти, але пузо й хвіст заважали і тягнули донизу.
- Та чекаю, чекаю, без тебе куди я поїду!
Так вона танцювала потішно з мопедом, поки Ушандель не усадив її на місце.
Мармеледі дуже полюбляє їздити на транспорті. Будь-якому, головне, щоб можна було морду на повітря высунути. Так, щоб свіжим вітром здувало вуха, та язик розплюхувався у різні боки, щоб побільш пилюки, пташок й подалі від міста, де купа будинків, а потім щоб можна було помандрувати по зеленої травці досхочу!..
Але не в цей час...
Від'їхавши на багато кілометрів, мопед чхнув і зупинився. Ой ляля, бензобак був порожній як голова після бенкету. Та ще халепа - спустило колесо. Спочатку заднє, потім і переднє. Обидва наскрізь у протитанкових колючках від акації. Ушандель відкрив кишеню, де повинни бути інструменти, та почухав за вухом. Мотузка та гумова кулька - це повний інструментарій що є у розпорядженні. Як завжди буває, справжній комплект припадав пилом у гаражі, бо думав, що нічого не буде, якщо їхати недалеко. А тут скоїлося...
* * *
Все було добре, вже третю годину Ушандель штопхав неслухняний мопед по чистому полю під жорстокими промінями сонця, Мармеледі намотувала кілометри поруч. Це така гімнастична вправа, якщо кожен день так робити, то організм буде готовий до будь-якого пересування, хоч на саму високу Говерлу! Але не вистачало дощу до повного щастя.
О, а ось й він!
Великі краплі плямали на дорогу, залишаючи мокри млинці темного кольору, а їхати ставало все важче і важче. Намоклі шматки грунту ліпилися до колес та мопеду, ніби великі мухи до солодкого меду, й це місиво розросталося сніжним комом.
Чи уявляєте собі, що таке тягнути на собі, на горбочку, мопед по полю, у дощ, коли лапи роз'їжджаються, бо дорога слизька? А чого його тягнути? Бо на колеса наліпилося стільки грунту, що він більш не їде! Ані сам, ані за допомогою.
Оце пригода так пригода! Більш ніколи нікуди без чарівного ящичку з інструментами!
Темнішало. Мармеледі влізла у кущ з колючками а потім скупалася у грязькій жижовій калюжі, та стала схожа на дивну істоту іноземного походження. Якщо б не знав, що це щаслива собака, то можна б було злякатися до гикавки. Що вона й зробила: назустріч шла така сама істота і голосно гавкала!
Мармеледі оторопіла, встала дибки, та й раптом застрибнула доверху на конструкцію із Ушанделя з мопедом. Хто ж знав що то сусідський Пихалко шукав свого хазяїна...
К вечору прибули. Втомлені, брудні, без мопеду, але щасливі.
А там - купа речей, що залишилося зробити...