Повертаючись до політики :)
Давно мав про це написати, але якось відкладав на потім. Зараз розумію, що пора вже розкрити карти і сказати як воно є.
Я не люблю Порошенка. Як не крути, він мені не симпатичний зовні (звісно, я гетеросексуал, але от суто естетично), мене постійно засмучують його провтики в українській мові (той-таки "кошелёк" ).
Його англійська для мене, як для володіючого нею на рівні Advanced Low (як показав недавній комплексний тест), хоч і вельми майстерна за легкістю мови, залишає бажати сильно ліпшого у вимові.
При всьому цьому я безперечно поважаю його як людину, як успішного бізнесмена, а тепер і як політика. Але просто... Певне несприйняття є. Мені здається, що десь тут і лежить та межа, що розділяє умовних "порохоботів" і умовних "зрадофілів" (самоназва "патріоти" чи "небайдужі громадяни" ). Вся фішка в ранжуванні влади.
В зрадофіла є два типи влади - ідеальна і злочинна. Є ще варіанти для яскравих фанатів, яким аби ЮЛЯ, але вони є по суті лише ситуативними зрадофілам. Справжній зрадофіл протиставляє себе владі, бо вона погана, бо вона не відповідає критеріям ідеальної і тому має бути повалена, і обов'язково достроково, бо "скільки ж можна терпіти". Легко здогадатися, що зрештою він сам себе заганяє в замкнене коло безнастанної революції. Або можна просто тихо бурчати на владу і чекати, поки прийде ідеальна. Але це схоже на перезрілу мадмуазель, яка ще досі вірить, що от завтра приїде принц на білому коні і забере її з собою (не замислюючись, чим саме вона могла б його зацікавити).
Власне, це можна по-різному називати. Просто зараз такі люди категорично не сприймають владу і бачать в будь-яких її діях злий намір, читай, зраду. Така життєва позиція притаманна бездержавним націям, які довший час потерпали під владою чужинців. Звісно, українці досягали кар'єрних вершин у всіх державах, які тут пронеслися свого часу (крім, може гітлерівського Райху, з очевидних причин), але що толку з того, якщо зрештою вони просто відривалися від загалу і вливалися в панівний стан. Ще козаки Хмельницького не раз не розрізняли релігію дідичів - ошатно по-польському вбраний православний шляхтич для них був тим самим "ляхом". А поляк на 0.0%, русино-молдаванин Ярема Вишневецький взагалі став уособленням "ляха".
Цю проекцію поганої окупаційної влади і її підлих посіпак колективне несвідоме українців пронесло аж до новітнього періоду. А що вже питомо українська влада, структурно походячи від радянської та російської монархічної, перейняла родові хвороби російської - неефективність, корумпованість, непривітність до обивателя, змінити таке ставлення досить важко. Приклад недавно викритого Степана Мазури недвозначно свідчить - на цих бездержавних комплексах українців залюбки може грати ворог. Не подобається влада? Валіть цих зрадників і тоді настане мир-справедливість-долар-по-вісім-газ-по-п'ятьдесят. При тому що якраз для ворога ця влада видається незручною і при тому неприємно сильною.
Власне, умовний "порохобот" мислить інакше. Він вже не ділить владу на ідеальну і злочинну. Влада для нього буває прийнятною і неприйнятною. Очевидно неприйнятним був Якунович, тому за всього бажання знайти серед його прихильників нинішніх порохоботів у статистично значущих кількостях не вдасться навіть Сергієві Руденку. Скоріше неприйнятним був Кучма, оскільки свою вертикаль він будував на власний і партнерів розсуд, а думка та інтереси пересічних громадян його мало цікавили (зрештою, то ж він привів у велику політику того ставленика донецьких).
Що ж до цієї влади, то вона аж ніяк не є ідеальною. Ми це усвідомлюємо, як і власну неідеальність. Але вона є ПРИЙНЯТНОЮ. Тобто такою, яка гребе не лише під себе, яка може забезпечити країні розвиток (а не стагнацію чи деградацію), і саме існування якої не вимагає незмінності. Мені назавжди закарбувалися афористичні слова мого батька, ще коли ми мали вибір між Ющенком і Януковичем. Він сказав - "Никто не сомневается, что и там, и там ублюдки. Но нам нужно сохранить взаимозаменяемость ублюдков". Коротко, одним реченням про те, що в "Петра і Мазепи" займало розлогі тексти, що при владі є різні люди і лише демократичні процеси її оновлення забезпечують їхню позитивну селекцію.
Проблема прийнятної влади для багатьох ще й в тому, що, будучи реальною, а не ідеальною, вона сама не забезпечить золоті гори, їй треба в цьому допомагати, іноді навіть легенько копати під зад. Мрійникам про ідеальну владу це важко сприйняти, легше взагалі відкинути, бо що ж це за влада, яка сама не здатна все вирішити. Та будь-яка влада сама не здатна вирішити все! :)
Я не люблю Порошенка. Як не крути, він мені не симпатичний зовні (звісно, я гетеросексуал, але от суто естетично), мене постійно засмучують його провтики в українській мові (той-таки "кошелёк" ).
Його англійська для мене, як для володіючого нею на рівні Advanced Low (як показав недавній комплексний тест), хоч і вельми майстерна за легкістю мови, залишає бажати сильно ліпшого у вимові.
При всьому цьому я безперечно поважаю його як людину, як успішного бізнесмена, а тепер і як політика. Але просто... Певне несприйняття є. Мені здається, що десь тут і лежить та межа, що розділяє умовних "порохоботів" і умовних "зрадофілів" (самоназва "патріоти" чи "небайдужі громадяни" ). Вся фішка в ранжуванні влади.
В зрадофіла є два типи влади - ідеальна і злочинна. Є ще варіанти для яскравих фанатів, яким аби ЮЛЯ, але вони є по суті лише ситуативними зрадофілам. Справжній зрадофіл протиставляє себе владі, бо вона погана, бо вона не відповідає критеріям ідеальної і тому має бути повалена, і обов'язково достроково, бо "скільки ж можна терпіти". Легко здогадатися, що зрештою він сам себе заганяє в замкнене коло безнастанної революції. Або можна просто тихо бурчати на владу і чекати, поки прийде ідеальна. Але це схоже на перезрілу мадмуазель, яка ще досі вірить, що от завтра приїде принц на білому коні і забере її з собою (не замислюючись, чим саме вона могла б його зацікавити).
Власне, це можна по-різному називати. Просто зараз такі люди категорично не сприймають владу і бачать в будь-яких її діях злий намір, читай, зраду. Така життєва позиція притаманна бездержавним націям, які довший час потерпали під владою чужинців. Звісно, українці досягали кар'єрних вершин у всіх державах, які тут пронеслися свого часу (крім, може гітлерівського Райху, з очевидних причин), але що толку з того, якщо зрештою вони просто відривалися від загалу і вливалися в панівний стан. Ще козаки Хмельницького не раз не розрізняли релігію дідичів - ошатно по-польському вбраний православний шляхтич для них був тим самим "ляхом". А поляк на 0.0%, русино-молдаванин Ярема Вишневецький взагалі став уособленням "ляха".
Цю проекцію поганої окупаційної влади і її підлих посіпак колективне несвідоме українців пронесло аж до новітнього періоду. А що вже питомо українська влада, структурно походячи від радянської та російської монархічної, перейняла родові хвороби російської - неефективність, корумпованість, непривітність до обивателя, змінити таке ставлення досить важко. Приклад недавно викритого Степана Мазури недвозначно свідчить - на цих бездержавних комплексах українців залюбки може грати ворог. Не подобається влада? Валіть цих зрадників і тоді настане мир-справедливість-долар-по-вісім-газ-по-п'ятьдесят. При тому що якраз для ворога ця влада видається незручною і при тому неприємно сильною.
Власне, умовний "порохобот" мислить інакше. Він вже не ділить владу на ідеальну і злочинну. Влада для нього буває прийнятною і неприйнятною. Очевидно неприйнятним був Якунович, тому за всього бажання знайти серед його прихильників нинішніх порохоботів у статистично значущих кількостях не вдасться навіть Сергієві Руденку. Скоріше неприйнятним був Кучма, оскільки свою вертикаль він будував на власний і партнерів розсуд, а думка та інтереси пересічних громадян його мало цікавили (зрештою, то ж він привів у велику політику того ставленика донецьких).
Що ж до цієї влади, то вона аж ніяк не є ідеальною. Ми це усвідомлюємо, як і власну неідеальність. Але вона є ПРИЙНЯТНОЮ. Тобто такою, яка гребе не лише під себе, яка може забезпечити країні розвиток (а не стагнацію чи деградацію), і саме існування якої не вимагає незмінності. Мені назавжди закарбувалися афористичні слова мого батька, ще коли ми мали вибір між Ющенком і Януковичем. Він сказав - "Никто не сомневается, что и там, и там ублюдки. Но нам нужно сохранить взаимозаменяемость ублюдков". Коротко, одним реченням про те, що в "Петра і Мазепи" займало розлогі тексти, що при владі є різні люди і лише демократичні процеси її оновлення забезпечують їхню позитивну селекцію.
Проблема прийнятної влади для багатьох ще й в тому, що, будучи реальною, а не ідеальною, вона сама не забезпечить золоті гори, їй треба в цьому допомагати, іноді навіть легенько копати під зад. Мрійникам про ідеальну владу це важко сприйняти, легше взагалі відкинути, бо що ж це за влада, яка сама не здатна все вирішити. Та будь-яка влада сама не здатна вирішити все! :)