Христос воскрес! Ченстохова і Ясногорський монастир, 17 квітня
Ченстохова це середніх розмірів промислове місто, відоме в Україні передусім металургійним комбінатом Хута Ченстохова. Але в Польщі і християнському, особливо католицькому, світі вона відома як один з найвідоміших паломницьких центрів, бо тут розташований монастир ордену ченців-паулітів Ясна Гора, де вже понад шістсот років зберігається чудодійна ікона Ченстоховської Божої Матері, що її за переказами, написав сам євангеліст Лука на кришці столу просто в хижці Йосипа і Марії. Ця ікона і сама історія Польщі зробили Ченстохову загальновизнаною духовною столицею країни, а для нас зрозумілішим буде просте узагальнення - Ясна Гора це польська Лавра.
Ви можете сказати, що все це католицьке. І частково то так і є, там здоровий польський дух. Але саму ікону було взято з православної церкви в галицькому Белзі наприкінці XIV століття, а відтак за всіма умовностями вона є і православною святинею, бо слави чудодійної набула ще в Україні.
Від себе додам, що з Ченстоховою пов'язане улюблене місце в моїй улюбленій книзі - "Потопі" Генрика Сенкевича. Концентрована любов до Вітчизни і до Бога, шляхетна самопожертва і видатні подвиги - все, що можна придумати :-)
Двірцева площа Ченстохови (власне, Площа Ради Європи):
Сам вокзал:
Алея Свободи поряд із площею. Того ранку в Ченстохові дощило і я вже готувався до не дуже комфортної прогулянки під дощем, але Небо зглянулося і далі було
сонечко:
По вулиці Коперніка на перехресті з Силезькою (Шльонскою) розташовано відразу два храми - новий православний храм Ченстоховської Ікони Матері Божої, що
належить, до речі, до Польської Православної Церкви і збудований 1998 року і неоготична лютеранська кірха Вознесіння Господнього 1912 року:
Чепурненький свіженький, а радше висвіжений, функціоналізм:
Загалом вулиці в тому районі виглядають десь отак:
Місцева ратуша, 1828-1836 (ровесниця теперішньої львівської!), добудована в 1908:
Колишня православна церква св. Кирила і Мефодія (1872 рік), а нині костьол апостола Якова:
Фото входу (скомуніздив з Вікі, сам туди не підходив):
Виходжу на Алею Найсвятішої Марії Панни і вже бачу дзвіницю монастиря (десь півтора кілометри):
Погляд назад, у промислову частину міста:
Пам'ятник Галині Посвятовській, яскравій польській поетесі, що пішла від нас в 32 роки через проблеми з серцем:
Аах!
Якась немолода церковця:
Дійшовши до неї, я зайшов попоїсти, пам'ятаючи, що о 13:30 Ікону являють вірним. Коли вийшов з закладу "Бяли борек", то побачив велелюдну процесію, причому
не мирську, а духовну. Вражаюче, а зважаючи на їхню службу, підсилену колонками і моє специфічне сприйняття польського католицького богослужіння (на початках
"пливу" аж до сліз, ніби возз'єднуюсь із чимось рідним, із чим був вічність розлучений), для мене це було дуже знаково:
І тераз і в годьжінє шьмєрчі нашей,
І тераз і в годьжінє шьмєрчі нашей. Амен!
Вже близько:
От стільки їх було того дня, в середу 17 квітня, близько 13-ї за місцевим часом:
І тераз, і в ґодьжінє шьмєрчі нашей... Сльози на очах... І соромно перед хлопцями в чорному, але це було сильніше за мене в ті хвилини...
Завертаю наліво, до Брами Любомирських:
Євангельські сцени в скульптурі:
Воскресіння! Знову плачу...
Кляштор звідти:
Брама Любомирських. Її будували в 1722-23 рр., шведів вона вже не бачила (як і сучасна дзвіниця, до речі):
За брамою:
Проходжу. Вже попустило, але стан дуже благодатний. Наголошую, ніхто нічого не питає, не шикає, зауважень не робить. Все просякнуто Польщизною, любов'ю до
Бога і до Вітчизни:
Надзвичайно цікаве для мене місце - іграшкова реконструкція шведської облоги кляштору в 1655 році. Вона займає чільне місце в "Потопі" (романі і фільмі) і не
дивно, що над композицією лунає саме та "Богородиця", що її у фільмі виконував хресний хід під час шведського обстрілу:
Монастир саме в тогочасному вигляді:
Переходи між залами. На відміну від Кам'янця, мені ніде не було тісно:
Широковідома Рицарська Зала. Була і в "Потопі":
А ось, власне, Те, за Чим я туди їхав. Чудотворна Ченстоховська Ікона Божої Матері:
Далі я пішов на дзвіницю, аби побачити фантастичний краєвид. До речі, вхід безкоштовний - лише пожертва. Я кинув мало, тому планую додати вже львівському
Катедральному:
Брама Любомирських і паломницький прохід згори:
Меса тієї процесії:
Перспектива Алеї Найсвятішої Марії Панни, кілька годин тому я бачив її з протилежного боку:
Що характерно - якщо в Нью-Йорку майданчик Empire State Building повністю заґратований, то тут немає нічого, попри висоту. Святе місце не тягне на суїцид, а
намоленість за понад 600 років там неймовірна:
Знизу:
Прямую до бастіону з гарматами, Бастіону св. Роха:
Гармати:
Парк Сташиця:
Все-таки він прекрасний, не намилуюся:
Весна :)
Повертаюся на Алею:
Не можу не показати вулицю Семи Кам'яниць біля монастиря. Це також не моя фотка, бо я був проти сонця:
Алея повна еклектики, а домінує ратуша, тому повторюю її:
Хоча це явно не еклектика:
Ченстоховський трамвай, демотиватор для вінницького і львівського:
Кам'яниця Франке, 1901-1903:
Ги-ги:
Наостанок вокзал зсередини:
Ви можете сказати, що все це католицьке. І частково то так і є, там здоровий польський дух. Але саму ікону було взято з православної церкви в галицькому Белзі наприкінці XIV століття, а відтак за всіма умовностями вона є і православною святинею, бо слави чудодійної набула ще в Україні.
Від себе додам, що з Ченстоховою пов'язане улюблене місце в моїй улюбленій книзі - "Потопі" Генрика Сенкевича. Концентрована любов до Вітчизни і до Бога, шляхетна самопожертва і видатні подвиги - все, що можна придумати :-)
Двірцева площа Ченстохови (власне, Площа Ради Європи):
Сам вокзал:
Алея Свободи поряд із площею. Того ранку в Ченстохові дощило і я вже готувався до не дуже комфортної прогулянки під дощем, але Небо зглянулося і далі було
сонечко:
По вулиці Коперніка на перехресті з Силезькою (Шльонскою) розташовано відразу два храми - новий православний храм Ченстоховської Ікони Матері Божої, що
належить, до речі, до Польської Православної Церкви і збудований 1998 року і неоготична лютеранська кірха Вознесіння Господнього 1912 року:
Чепурненький свіженький, а радше висвіжений, функціоналізм:
Загалом вулиці в тому районі виглядають десь отак:
Місцева ратуша, 1828-1836 (ровесниця теперішньої львівської!), добудована в 1908:
Колишня православна церква св. Кирила і Мефодія (1872 рік), а нині костьол апостола Якова:
Фото входу (скомуніздив з Вікі, сам туди не підходив):
Виходжу на Алею Найсвятішої Марії Панни і вже бачу дзвіницю монастиря (десь півтора кілометри):
Погляд назад, у промислову частину міста:
Пам'ятник Галині Посвятовській, яскравій польській поетесі, що пішла від нас в 32 роки через проблеми з серцем:
Аах!
Якась немолода церковця:
Дійшовши до неї, я зайшов попоїсти, пам'ятаючи, що о 13:30 Ікону являють вірним. Коли вийшов з закладу "Бяли борек", то побачив велелюдну процесію, причому
не мирську, а духовну. Вражаюче, а зважаючи на їхню службу, підсилену колонками і моє специфічне сприйняття польського католицького богослужіння (на початках
"пливу" аж до сліз, ніби возз'єднуюсь із чимось рідним, із чим був вічність розлучений), для мене це було дуже знаково:
І тераз і в годьжінє шьмєрчі нашей,
І тераз і в годьжінє шьмєрчі нашей. Амен!
Вже близько:
От стільки їх було того дня, в середу 17 квітня, близько 13-ї за місцевим часом:
І тераз, і в ґодьжінє шьмєрчі нашей... Сльози на очах... І соромно перед хлопцями в чорному, але це було сильніше за мене в ті хвилини...
Завертаю наліво, до Брами Любомирських:
Євангельські сцени в скульптурі:
Воскресіння! Знову плачу...
Кляштор звідти:
Брама Любомирських. Її будували в 1722-23 рр., шведів вона вже не бачила (як і сучасна дзвіниця, до речі):
За брамою:
Проходжу. Вже попустило, але стан дуже благодатний. Наголошую, ніхто нічого не питає, не шикає, зауважень не робить. Все просякнуто Польщизною, любов'ю до
Бога і до Вітчизни:
Надзвичайно цікаве для мене місце - іграшкова реконструкція шведської облоги кляштору в 1655 році. Вона займає чільне місце в "Потопі" (романі і фільмі) і не
дивно, що над композицією лунає саме та "Богородиця", що її у фільмі виконував хресний хід під час шведського обстрілу:
Монастир саме в тогочасному вигляді:
Переходи між залами. На відміну від Кам'янця, мені ніде не було тісно:
Широковідома Рицарська Зала. Була і в "Потопі":
А ось, власне, Те, за Чим я туди їхав. Чудотворна Ченстоховська Ікона Божої Матері:
Далі я пішов на дзвіницю, аби побачити фантастичний краєвид. До речі, вхід безкоштовний - лише пожертва. Я кинув мало, тому планую додати вже львівському
Катедральному:
Брама Любомирських і паломницький прохід згори:
Меса тієї процесії:
Перспектива Алеї Найсвятішої Марії Панни, кілька годин тому я бачив її з протилежного боку:
Що характерно - якщо в Нью-Йорку майданчик Empire State Building повністю заґратований, то тут немає нічого, попри висоту. Святе місце не тягне на суїцид, а
намоленість за понад 600 років там неймовірна:
Знизу:
Прямую до бастіону з гарматами, Бастіону св. Роха:
Гармати:
Парк Сташиця:
Все-таки він прекрасний, не намилуюся:
Весна :)
Повертаюся на Алею:
Не можу не показати вулицю Семи Кам'яниць біля монастиря. Це також не моя фотка, бо я був проти сонця:
Алея повна еклектики, а домінує ратуша, тому повторюю її:
Хоча це явно не еклектика:
Ченстоховський трамвай, демотиватор для вінницького і львівського:
Кам'яниця Франке, 1901-1903:
Ги-ги:
Наостанок вокзал зсередини: