Сексуально-революційне
Вчора я їхав в автобусі-вахтовці. Як, власне, і позавчора, і ще зодекілька днів до того. Бо так я вертаюсь додому, вахтовкою, бо я ж нафтовик, як всім чудово відомо. А нам нафтовикам положена вахтівка. Окрім касок, горілки та ранкового вмивання свіженькою нафтою, ще - вахтівка, але обов'язково, така шоб гучно музика, або російські серіали про мєнтів, або кінець кінцем щоб хоч протяги завивали шось схоже на блатняк. Вєдь нам ніззя іначє...
Отже автобус, світло вимкнене. І всередині і назовні. Темно і затишно. Але не тихо, бо динаміки надриваються аж випинаються на волю зі своїх кріплень. Безлюдим полтавським лісостепом шугає світло фар. Все наче як завжди.
І тут у канонічну вже, здавалось, послідовність пісень отак запросто вривається якась несамовита переспівка російською старенького хіта 90-х "Sexual Revolution". Дівочий голос з динаміка увіщує громаду безапеляційним тоном: "І каму какоє дєло кто кому в постелі нужен! Ето секшуал революшн!" Все ще темно, але вже не так затишно. Але оточуючи начебто зовсім нічого не помітили. І світло сільських ліхтарів, що часом наудачу пробивається крізь запотівші вікна, висвічує все ті ж похмурі риси обличь. В автобусному просторі лунає: " І мір узнал, што любовь биваєт разних цвєтов". І тут я зрозумів: "Вони, блять, знали! Це сигнал!" До повстання сексуально скривджених і статево пригнічених. Бо не може ж просто так бути, щоб ніхто навіть не всміхнувся з ситуації. Значить знали. І їдуть саме зараз робити революцію, до того ж сексуальну, бо такої в нас іще не було, а давно пора. Вони тепер будуть замість матросні, що брала Зімній. Що вони будуть брать замість Зімнього я навіть думати не хочу, але там, можливо, так само як і у Зімньому буде жіночий батальйон. Вони, певно, вже були б почали, але поля й села темні й пусті, людей нема, взагалі ніяких істот, що ворушаться, всі пішли на фронт, і тільки вони сиділи по своїх полях і бурових і проїбали все шо можна, і тепер суворі і невблаганні несуться у битому "Еталоні" здобувати втрачене. "Пока вєлі ми боі на барікадах любві лєтєлі дні і года!" А, справді, кому як не їм, кому як не їм... Зрештою не справжнім же сексуальним меншинам довіряти таку важливу місію. А ці суворі непробивні чолов'яги не стратять і зроблять все як годиться. "Нєт в любві плодов запрєтних, жизнь лєтіт падобна вєтру, ти в любві другіх нє слушай! Ето секшуал революшн!" - все ще невтомно запевняє дівочий голос.
Я вийшов з автобуса на своїй першій на в'їзді у місто зупинці, а вони... так себе і не видали, жодним рухом, жестом чи словом. Молодці! Я чалапав по грязюці додому, а вони поїхали просто собі у темряву робити сексуальну революцію без мене. Сукі.
Отже автобус, світло вимкнене. І всередині і назовні. Темно і затишно. Але не тихо, бо динаміки надриваються аж випинаються на волю зі своїх кріплень. Безлюдим полтавським лісостепом шугає світло фар. Все наче як завжди.
І тут у канонічну вже, здавалось, послідовність пісень отак запросто вривається якась несамовита переспівка російською старенького хіта 90-х "Sexual Revolution". Дівочий голос з динаміка увіщує громаду безапеляційним тоном: "І каму какоє дєло кто кому в постелі нужен! Ето секшуал революшн!" Все ще темно, але вже не так затишно. Але оточуючи начебто зовсім нічого не помітили. І світло сільських ліхтарів, що часом наудачу пробивається крізь запотівші вікна, висвічує все ті ж похмурі риси обличь. В автобусному просторі лунає: " І мір узнал, што любовь биваєт разних цвєтов". І тут я зрозумів: "Вони, блять, знали! Це сигнал!" До повстання сексуально скривджених і статево пригнічених. Бо не може ж просто так бути, щоб ніхто навіть не всміхнувся з ситуації. Значить знали. І їдуть саме зараз робити революцію, до того ж сексуальну, бо такої в нас іще не було, а давно пора. Вони тепер будуть замість матросні, що брала Зімній. Що вони будуть брать замість Зімнього я навіть думати не хочу, але там, можливо, так само як і у Зімньому буде жіночий батальйон. Вони, певно, вже були б почали, але поля й села темні й пусті, людей нема, взагалі ніяких істот, що ворушаться, всі пішли на фронт, і тільки вони сиділи по своїх полях і бурових і проїбали все шо можна, і тепер суворі і невблаганні несуться у битому "Еталоні" здобувати втрачене. "Пока вєлі ми боі на барікадах любві лєтєлі дні і года!" А, справді, кому як не їм, кому як не їм... Зрештою не справжнім же сексуальним меншинам довіряти таку важливу місію. А ці суворі непробивні чолов'яги не стратять і зроблять все як годиться. "Нєт в любві плодов запрєтних, жизнь лєтіт падобна вєтру, ти в любві другіх нє слушай! Ето секшуал революшн!" - все ще невтомно запевняє дівочий голос.
Я вийшов з автобуса на своїй першій на в'їзді у місто зупинці, а вони... так себе і не видали, жодним рухом, жестом чи словом. Молодці! Я чалапав по грязюці додому, а вони поїхали просто собі у темряву робити сексуальну революцію без мене. Сукі.