Про Фредді Мерк'юрі та повагу до котиків
Сьогодні 20 років з дня смерті геніального співака, людини, що змінила обличчя рок-музики назавжди.
Я не можу згадати, як і коли я вперше почула музику Фредді Мерк'юрі, складається таке враження, що він був у моєму житті завжди. Можливо, через те, що свідомо цікавитися його творчістю я почала лише після його смерті: в моїй карті світу він посів своє місце разом із Цоєм та Led Zeppelin у зоні Past Simple, серед тих, хто вже нічого не напише й із концертом не приїде вже ніколи. Він для мене був із самого початку частиною історії, тим, що вже кристалізувалося й набуло остаточної форми.
Фредді тут пам'ятають та дуже сильно поважають: альбом кращих хітів Queen на першому місті по популярності за все життя музичної індустрії Великобританії, всякі музичні журнали називають Фредді Мерк'юрі найкращим співаком в історії року, під час спортивних перемог співають його We are the Champions, а гімн Великобританії God Save the Queen використовується чи не частіше стандартного класичного виконання. Незважаючи ні на його дивакуватий вигляд, ні на його бісексуальність, ні на той факт, що помер він від хвороби, що в той час передавалась представниками далеко не вищих шарів суспільства...
І взагалі, ставитися до іншого із повагою - здається, у крові тутешнього народу.
I am OK, you are OK - філософія британського існування.
Сьогодні була на ознайомлювальній зустрічі благодійної організації Samaritans. Невеличке приміщення на кілька поверхів старенької будівлі. Разом із одним із відвідувачів до будинку прослизнув непоміченим місцевий кіт. Котяра великий, пухнастий, доглянутий - хазяїн цієї частини вулиці. Поводився дуже упевнено: зайшов, обдивився приміщення, сунув носа у всі щілини, заліз до шафи із паперами, застрибнув на вільного стільця у самому центрі уваги десятка людей у кімнаті (любить тварюка увагу) і почав неквапом чухати вушка та вилизувати яйця хутерце.
І дивне тут не те, що вуличний кіт (бездомних тут не буває, є тільки свійські коти, яких випускають вільно гуляти) так упевнено поводився у незнайомому середовищі з купою людей. Незвичайним для мене було спокійне й сповнене поваги відношення співробітників організації, хазяїв території, до абсолютно незнайомої вуличної тварини. Він провів із нами години півтори, гуляючи по поверху, заходячи й виходячи, і тітоньки-співробітниці чемно пропонували коту спуститися вниз і вийти на вулицю: "котику, ходімо, я тебе проводжу гуляти" або "ходімо зі мною, я тебе випущу". Так і не дочекалася я вправ зі шваброю чи гарячої погоні...
British niceness in da house.
Click to viewЯ не можу згадати, як і коли я вперше почула музику Фредді Мерк'юрі, складається таке враження, що він був у моєму житті завжди. Можливо, через те, що свідомо цікавитися його творчістю я почала лише після його смерті: в моїй карті світу він посів своє місце разом із Цоєм та Led Zeppelin у зоні Past Simple, серед тих, хто вже нічого не напише й із концертом не приїде вже ніколи. Він для мене був із самого початку частиною історії, тим, що вже кристалізувалося й набуло остаточної форми.
Фредді тут пам'ятають та дуже сильно поважають: альбом кращих хітів Queen на першому місті по популярності за все життя музичної індустрії Великобританії, всякі музичні журнали називають Фредді Мерк'юрі найкращим співаком в історії року, під час спортивних перемог співають його We are the Champions, а гімн Великобританії God Save the Queen використовується чи не частіше стандартного класичного виконання. Незважаючи ні на його дивакуватий вигляд, ні на його бісексуальність, ні на той факт, що помер він від хвороби, що в той час передавалась представниками далеко не вищих шарів суспільства...
І взагалі, ставитися до іншого із повагою - здається, у крові тутешнього народу.
I am OK, you are OK - філософія британського існування.
Сьогодні була на ознайомлювальній зустрічі благодійної організації Samaritans. Невеличке приміщення на кілька поверхів старенької будівлі. Разом із одним із відвідувачів до будинку прослизнув непоміченим місцевий кіт. Котяра великий, пухнастий, доглянутий - хазяїн цієї частини вулиці. Поводився дуже упевнено: зайшов, обдивився приміщення, сунув носа у всі щілини, заліз до шафи із паперами, застрибнув на вільного стільця у самому центрі уваги десятка людей у кімнаті (любить тварюка увагу) і почав неквапом чухати вушка та вилизувати яйця хутерце.
І дивне тут не те, що вуличний кіт (бездомних тут не буває, є тільки свійські коти, яких випускають вільно гуляти) так упевнено поводився у незнайомому середовищі з купою людей. Незвичайним для мене було спокійне й сповнене поваги відношення співробітників організації, хазяїв території, до абсолютно незнайомої вуличної тварини. Він провів із нами години півтори, гуляючи по поверху, заходячи й виходячи, і тітоньки-співробітниці чемно пропонували коту спуститися вниз і вийти на вулицю: "котику, ходімо, я тебе проводжу гуляти" або "ходімо зі мною, я тебе випущу". Так і не дочекалася я вправ зі шваброю чи гарячої погоні...
British niceness in da house.