КВДЧ
Вихідні проминули як мить.. Чим старшим стаєш, тим швидше плине час..
Це було моє пяте КВДЧ, 4те в якості бунчужної та інструктора і здається, впяте на КВДЧ читала свою любиму гутірку про однострій та впоряд :)
Переглядаючи архіви знайшла своє есе на КВДЧ
Мій шлях до Пласту
Мій шлях до Пласту розпочався певне ще в дитинстві. Я була захоплена фільмами про скаутів, але моя мама завжди повторювала: «В Україні такого не має, це лише фільм», і я, маленька розчарована дівчинка сиділа і мріяла, уявляла себе в такій формі, як я марширую,йду в мандрівку, сиджу біля вогню… А потім був СУМ, який дозволив мені наблизитись до цієї мрії, було все: і мандрівки, і ватра, і ще й з українською начинкою, навіть форма в вожатих була і назовництво, як виявилось пізніше, схоже до Пласту. Та не знаю чому перестала ходити туди, то те, то се, так і відійшла скоро після табору…
Мій шлях в Пласті розпочався не так давно, в дев’ятому класі, і хоч я не зразу прийшла на сходини та не жалкую про це, бо все що не стається на краще і мало так статись_) Отож, офіційно мій шлях до Пласту розпочався в грудні 2007 року, коли я вперше прийшла на
свої пластові сходини, на жаль не пам’ятаю тих сходин… Ну і почалось, закрутилось: вертеп, вишкіл ПМД, перші знайомства з іншими пластунами, сходини, свято весни, мандрівки, перші табори. Тоді нічого майже не роблячи здавалось, що ти так багато робиш, а тепер згадуєш це все з усмішкою)
Кожне заняття, кожна акція додавала мені певних знань, певного досвіду і не здогадуючись про це я йшла все вперед і вперед до свого вдосконалення. Так я пройшла шлях збору гуртка, гурткової, заступника гурткової, одного представника на акціях від станиці. Місцями було легко, місцями не дуже…
На жаль, в квітні 2009 Пласт почав занепадати на теренах мого міста, але все ж це не заважало мені відвідувати окружні та крайові акції. В вересні 2009 був РОВ який ще більше запалив і надихнув, але не вийшло з мене новацької виховниці, гадаю тому що не було підґрунтя для новацтва, а ще був великий страх зробити щось не те, а збоку жодної підтримки, ну але спроби не припинялись:)
А далі був вступ до ВНЗ, і трошки розчарувавшись у результатах кампанії, поступивши до тоді таких нелюбих Чернівців, я пообіцяла собі пластувати, так як змоги активного пластування в Калуші останнім часом не було. Ну от я ходила, ходила і мені відкрили. Важко було вливатись в згуртований колектив, де всі дивляться на тебе вовком, але це було ще одним випробуванням, яке гадаю виявилось успішним. Скоро здружившись з всіма мені запропонували роль курінної, що дуже шокувало мене: «Як от так довіряти зовсім не знайомій людині?». Я намагалась виправдати надії інших, не знаю, правда, чи вийшло, але я старалась. Мене знову захопила пластова гра, але цього разу були умови для розвитку: було багато друзів, багато людей, що підтримають, порадять, багато заходів… Все знову понеслось - один захід за одним, курінні сходини. Колись не дуже розуміла значення куреня, бо по суті курінь в нас був лиш на папері, але тепер курінь для мене став ще однією сім’єю, я дуже перейнялась його життям та всі його членкині стали мені наче рідні.
Хоча я і не пройшла всієї пластової програми це не розчарування, а лише здобуток, бо все що не стається, то на краще та й хто знає як було б якби все було по-іншому.
Я дуже рада, що колись до нашої гімназії завітав Лесик із такою от презентацією дивної та такої необхідної мені організації. Пласт став частинкою мене, а я частинкою Пласту. Та от тепер я вже не в юнацтві, деколи це змушує мене сумувати, але з іншого боку це відкриває нові перспективи, нові можливості реалізації себе. Ну і от пишучи зголошення на цей вишкіл хочеться дізнатись по більше способів, методів та шляхів реалізації себе у старшопластунстві, бо якщо чесно, інколи важко це уявити. Але все ж я планую пластувати ще довго і допомогти іншим у самореалізації, так як колись помогли і допомагають зараз мені.