Дивитись не означає бачити...
Завжди приваблює найпотаємніше... Найприхованіше. Завжди цікаві люди з загадками всередині. Коли бачиш перед собою зачинену браму і помічаєш щілинку, з якої можна тягнути цікаве як ниточку з клубочка. Такі люди не всім цікаві... Багато хто їх просто не помічає, тому що нездатні взагалі ту щілинку помітити. А у зачиненій брамі нема нічого цікавого. Вони не розуміють - що за нею, та й не переймаються. А от коли ці щілинки бачиш...
Треба бути здатним, мабуть. Шкода, що мало кому очі відкриваються бачити дійсно існуючі речі, а не приділяти увагу тим поверхневостям, що нам кидають в очі. Але ж вони пусті... Як то кажуть - пил у вічі. Так вже людина влаштована: бачити те, що показують, і задовольнятися цим. Треба бути дослідником, щоб докопуватися до малесеньких крупиночок золота, перебравши ріки піску.
Люблю дослідників. Не багато я їх знаю, але стосунки з ними для мене найповніші і найцінніші. Їхня думка дійсно торкає за живе. Треба і самому бути дослідником, аби відшукувати унікальність серед моря посередності. На жаль, оце саме море чомусь посередністю вважає саме унікальність. Сіре однакове море не сприймає відмінності, які, що найсмішніше, як правило, навіть не в змозі помітити. Воно навіть не намагається пошукати ту щілину, що оголює душу...
А з іншого боку, таким людям, мабуть, так і краще. Коли їх оточує менше людей, з якими все одно ніколи нічого не поєднає. Їм потрібні особливі люди... Мудрі, дорослі, зрячі. Їх довго доводиться шукати, проте сам факт, що їх мало і поки що такі не зустрілися, ще не говорить про те, що щось не так з людиною за брамою.
___________________________________________________________________________
Приехали домой, а тут уже весна начинается. Тут уже глядишь и лето скоро. Хочется махнуть куда-нибудь на отдых в Карелии. А на весну, и даже на сегодня у них и свои программы есть - и 8 марта в Карелии без веселья не обошлось)))
Треба бути здатним, мабуть. Шкода, що мало кому очі відкриваються бачити дійсно існуючі речі, а не приділяти увагу тим поверхневостям, що нам кидають в очі. Але ж вони пусті... Як то кажуть - пил у вічі. Так вже людина влаштована: бачити те, що показують, і задовольнятися цим. Треба бути дослідником, щоб докопуватися до малесеньких крупиночок золота, перебравши ріки піску.
Люблю дослідників. Не багато я їх знаю, але стосунки з ними для мене найповніші і найцінніші. Їхня думка дійсно торкає за живе. Треба і самому бути дослідником, аби відшукувати унікальність серед моря посередності. На жаль, оце саме море чомусь посередністю вважає саме унікальність. Сіре однакове море не сприймає відмінності, які, що найсмішніше, як правило, навіть не в змозі помітити. Воно навіть не намагається пошукати ту щілину, що оголює душу...
А з іншого боку, таким людям, мабуть, так і краще. Коли їх оточує менше людей, з якими все одно ніколи нічого не поєднає. Їм потрібні особливі люди... Мудрі, дорослі, зрячі. Їх довго доводиться шукати, проте сам факт, що їх мало і поки що такі не зустрілися, ще не говорить про те, що щось не так з людиною за брамою.
___________________________________________________________________________
Приехали домой, а тут уже весна начинается. Тут уже глядишь и лето скоро. Хочется махнуть куда-нибудь на отдых в Карелии. А на весну, и даже на сегодня у них и свои программы есть - и 8 марта в Карелии без веселья не обошлось)))