«Стародавній Меджибіж»: у місті між Богів
На календарі - 2-ий день весни. Накінець-то засяяло таке довгождане сонце, ніби бажаючи пробудити зі сну першу травичку, підсніжники, ведмедів в барлогах і мої заморожені довгою зимою, мізки. Знову кличе у мандри дорога. Кочівний інстинкт переважає доводи розсудку про те, що фінанси знову співають… І тут же згадується епітафія на могилі філософа «Він старався». Я теж стараюсь. Згадати подробиці днів минулих і запустити в космос нову мандрівку. Та смішити Бога і вас, розповідаючи плани не буду, краще займуся описами днів минулих. От хоча б фесту «Стародавній Меджибіж» http://www.livejournal.com/__using/pics.livejournal.com/getgalpics?gal=17Поїхати до міста з такою назвою на фестиваль сам Бог велів. Вірніше два - Бог і Божок. Саме так називалися ці річки, поки в мові не пройшли трансформаціі, які змінили літеру о на у (Буг і Бужок). Хоча, може то християнство винне - де це видано, щоб у монотеїстичній релігії Богів було більше 1-го? Знаходиться Меджибіж в 25 км. на схід від Хмельницького, в кілометрі від траси Хмельницький-Вінниця і в майже 2-х годинах їзди автобусом з Вінниці. Тож ледве не проспавши, і в спішному порядку засунувши продукти з холодильника до сумки та рюкзака, ми з сестрою пішли на зупинку, де вже з півгодини нас очікувала подружка сестри Аня. До вокзалу дістались маршруткою, і благополучно загрузившись на автобус «Вінниця - Франківськ», поринули у перервану дрімоту. Висадились біля придорожньої забігайлівки в вигляді фортеці. Звернули на бокову дорогу, і доволі бадьоро закрокували дорогою. Було трохи незручно нести на плечах рюкзака, через те що титановий штир в нозі постійно впирався в коліно. Благо хоч палиця виручала. Нести цей тягар на плечах довелось недовго - поруч йшли хлопці без багажу, тож визвалися допомогти. Не знаю, чи не пожалкували вони через поспішне рішення, але виду не подали. Довго чи коротко йшли, але до Фортеці таки дістались. Народ все прибував на фест, а ми намагалися здзвонитись з друзями з Хмельницького, з якими познайомились на «Артполі». Як виявилося, розмістились вони в сливово-яблуневому саду метрів за 300 від фортеці (може й більше - у мене з арифметикою не дуже). Сад виявився штукою корисною: тут тобі і тінь, і яблучка зі сливками. Єдиний недолік - слимаків забагhttp://www.livejournal.com/__using/pics.livejournal.com/getgalpics?gal=18ато. Не те щоб я не любила ці милі створіння, але бачити їх у своїх речах не дуже хотілось. Та й від фортеці, в стінах якої мав проходити фест середньовічної повертатись вночі неосвітленим пустирем - не надто гарна перспектива. Тому перекусивши і порадившись, ми вирішили поставити палатки прямо під стінами фортеці. Погодились майже всі, крім Саші з кличкою Бурий. Чи то таке дозвілля не входило до його планів, чи дівчину, яку надибав минулого дня не хотів покидати… І от палатки розставлені, речі всередину закинуті, настрій фестивальний. Але - аж ніяк не з аукціону http://www.livejournal.com/__using/pics.livejournal.com/getgalpics?gal=12небувалої щедрості. Адже за 1 день фесту потрібно заплатити 80 грн., за 3 - 160грн. Спочатку вирішили не йти всередину взагалі - обладунки лицарські ми в принципі бачили, а музику і під стінами непогано чути. А потім Андрію прийшла в голову геніально проста ідея - позбирати парерові браслети, біля входу (у когось загубився, хтось викинув) і одягнути повторно. Афера вдалася - вся немаленька (більше 10 чоловік) компанія благополучно пройшла до фортеці. Правда, одній дівчині браслету не вистачило, тож під руку повз охорону її провів галантний кавалер. Кавалери на тому фестивалі були не те щоб всі галантні, але особливі точно. Готи, панки, любителі Лицарських боїв в обладунках всіх мастей та фасонів створювали неповторний колорит середньовічно-неформального містечка. Довершували образ євреї хасиди, які часом прогулювались поруч: в капелюхах, з пейсами - такі собі осучаснені герої Вальтера Скотта. Споглядаючи їх і собі хотілося одягнувши довгу сукню та фату, перевтілитись у Даму з блакитною кров’ю, загадковим поглядом та носовичком для кидання на арену, де лицарі сходяться в поєдинку. За відсутності романтичного одягу та голубої крові згодились голубі джинси та романтичний настрій. І відчуття абсолютної радості від поняття «халява». Походивши замком, роздивившись виставки та пострілявши з злука і арболету, вирішили насолодитись готичним мистецтвом. Деякі гурти виступали доволі непогано, а «Фауст» з Одеси викликав феєричний сміх. Особливо запам’яталась пісенька про чаклунку, чари якої втрачаються «С первым криком петухаааааааааа!». Олег прикольнувся - пішов у солістки автограф попросити. Так вона в ейфорії телефонувати почала і хвалитися шаленим успіхом. Глибоким ввеhttp://www.livejournal.com/__using/pics.livejournal.com/getgalpics?gal=15чері, запасшись їжею, зігріваючими напоями та пінками, народ присунувся поближче до багаття, над яким кипів казан з супчиком. Було щось магічне в цьому ритуалі, тож і гості не забарились. Вірніше гостя. Спочатку ми подумали, що то хлопець, а виявилась дівчина п’яна, як чіп. Така собі панкерша за покликанням. Почала вона як добра овечка, далі попросила біля вогню погрітись, а під кінець (я вже цього не бачила, бо спала в палатці) розрядилась відбірним матюком і почала вимагати випити, періодично блюючи. Другий день особливо не відрізнявся від 1-го, хіба що друзі спільних друзів приїхали і ще багато хто приїхав. Натомість запам’ятався ранок. Коли, пробуджена першими променями сонця, вирішила обійти замок, було враження, що історія зупинилась у цій твердині серед Богів. Сонце сходило тут, як робило це мільйони років, а пожовклі вже трави гнулись під срібними росами. Проходячи повз стелі фортеці, помріяла як заправський альпініст полазити її стінами і пішла доспати. До вечора ми проводили неспішну бесіду, порою переходячою на жваве обговорення. Далі пішли розважатися. Цього разу використаних браслетів не шукали, а зробили перепустку на 2 дні, використавши для цього пакет BOSS , лейкопластир та ручку. Пройшли всі. Було смішно проходячи повз охорону, слухати як дядечко розповідав тітоньці про непідроблений пропуск і ступені його захисту. Уже вночі моє бажання полазити стінами фортеці десь вивітрилось. Після того, як в наметовий табір привели хлопця, який впав з висоти близько 8 метрів на дорогу. Він умудрився туди залізти, заснути на віконниці і звалитися. Знайшли хлопця через пару годин. Як водиться, п’яним і дурним в таких випадках щастить, тож зайвих 100 грамів допомогли нічого не зламати. Не знаю, як там з внутрішніми органами, бо після того, як рани обробили перекиссю і зеленкою, приїхала швидка.http://www.livejournal.com/__using/pics.livejournal.com/getgalpics?gal=9 Засинала під гітару. Бо співали люди все, що могли згадати. Все більше починала привикати до неформалів, входячи в загальну тарілку. День третій і останній я споглядала лицарські турніри та намагалась поцілити в мішень з арбалета, а також обирала сувеніри. Їжі зоставалось ще на дні 2-3, а от Хмельницьке живе пиво йшло «на ура». Хто-то, а збирачі пляшок мали б учасникам фестивалю подякувати. Та, на жаль, все хороше закінчується. Тож після загального обіду в місцевому ресторані, вирушили додому. Фест продовжувався до ночі. Народ святкував день Незалежності… (Кому цікава історія Меджибожа та програма фестивалю - пошукайте в Гуглі) 
