Диво
Дощ. Важкими краплями б’ється об асфальт. Брудними патьоками збігає в низ дороги. Коситься на куртку, що її прикриває парасоля. Засіріле небо підкреслює траву. Поспішаю у справах, не звертаючи увагу на бризки, що їх підіймає вщент змокле взуття. Червоне око світлофору. Stop!
Очі підіймаються догори. Сонце малює грань. Світлом заграли сиві хмарини, парасолька-хамелеон відливала рожевим, на дні великої води зігнулась РайДуга. Зелене око світлофору. Дива, ви вже починаєте в них вірити?
Я - так. Диво приходить на Різдво. 24 грудня намагаюсь потрапити до костелу (хоча формально є православною). Цього дня вірю в народження Христа, мудреців зі Сходу, ягнят над яслами та голлівудські "фейрі тейлс". Дідусь Юзик чує мої молитви і щиро посміхається. Бо його приїзду ми з сестрою чекали кожного року. Під час війни дідусь вступив до польської армії, та й залишився на історичній батьківщині. Сюди ж приїздив до родичів. Ми теж вважали його родичем. Не знаю більш точної ілюстраціі «доброго католика». Вічного тобі блаженства та янгольського спокою…
Весна. Розцвітає фіалка. Аби відчути її пахощі, варто преклонити коліна. І не намагайтесь скласти букет - неволя губить недоторкану звабу. Чи воскресав Христос - не впевнена. Та знаю - в тендітній квітці пробуджується «світло для світу». А ще - море: посеред міста, де його немає, рецептори ловлять сіль.
Влітку - багаття. Коли після полуденної спеки, спускається вечір, а твої друзі, (чи то випадкові знайомі з чергового фесту) запалюють дровини, приходить чуття, що живеш мільйони років. Деревом, даруючим затінок, мурахою, що тягне хижу гусінь, іскрою, за мить згаслою в сутінках.
Осінь - суцільне диво. Диво моря, що марилось весною. Чистого, без юрб туристів. Воно пахне йодом і водоростями. Білопінне у штормі, кришталеве в штилі. Кочівна орда зібралась на джихад за горизонтом полинового степу.
Жовтень - володар золотих вихорів, срібного павутиння та поетичного закутку. «Кінь, чи не захлинувся він в тумані?» Залишимо це питання Їжачку, а самі, з чашечкою малинового чаю, почитаємо хоку та Пушкіна. Допоки не закружляє останній лист. Скоро Різдво...