Предисловие К.М.
Я скачал это из сети. А теперь ссылка не работает. Стёрли.
Потому буду выкладывать тут Чтоб совсем не стёрли.
Текст выложен языком оригинала
Предкладаючи цю книжку ми бажалиб поставити перед очi провiдну iдею, iменно, що теперiшня фаза iсторiї є сном.
Все одно, чи той сон справляе нам небесне блаженство, чи пекольнi муки - це сон i читач - полiтик чи неполiтик, мусить
свою акцiю - полiтичну i неполiтичну координувати з будучим пробудженням.
Наша книжка писана з увзглядненням реальностей життя пiсля пробудження.
Автор.
Будучнiсть - рефлєкс минувшини.
Минувшiсть є днем; будучнiсть - навіть безпосередня - ночiю, для декого звiздяною, для досконалого ока мiсячною.
Як свiтло сiсяця є рефлексом свiтла сонця, так знання будучностi є рефлєксом знання минувшини. Коли минувшiсть ми розяснили собi так, що вона
- по крайнiй мiрi деякi її областi - є для нас соняшним днем, то i будучнiсть суспiльностi, її дорога життєва, її завтрiшня днина, представляеться нам
доволi ясно.
При укладаннi програми на завтра,держатись треба отже одного способу: пiзнавати минуле, далеке i близьке.
Це метод науковий.
Є ще i другий, широко примiнюваний спосiб при укладаннi пляну завтрiшньої дороги: глядиться уперто в один пункт вимрiяної будучностi, видумується для неї
iдею теорiю, доктрiну -соцiяльну, полiтичну, нацiональну - i силується людей i подiї до тої видеалiзованої,витеоретизованої програми змiряти. Це метод
утопiйний. Метод страстi, не ума; серця, не мозгу.
Зрозумiвши важнiсть пiзнання минулого,ми будемо развраз до него здглядати. Замiтити однак треба, що наука,яку хочемо витягнути з минувшини, не є зложена
готова в лiтописях, чи компендiях по iсторiї. Там зложенi i виложенi подiї, факти, акти, то є повiстева,iсторична часть - мехянiка минувшини. Органiчна-же, внутрiшня суть минувшини, реальна правда її духа, її псiхiка, фiльософiя iсторiї, остає звичайно предметом до дальшого шукання.
Компендiї по iсторiї є звичайно тою безконечною масою камiння, грузу i пiску, в котрiм находимо зеренця золота,
але не механiчною працею, а аналiзою.
Таким робом в фiзичних матерiялах iсторiї шукаємо її душi Бо людськiсть, суспiльнiсть i її iсторiя, так як i чоловiк, має не тiлько тiло, але i душу, як i все iнче
органiчне i неорганiчне, має тiло i душу: i камiнь i звiря i край i народ i кожде село, i кождемiсто, i Галиччина i Україна, i Росiя, i кожда iнстiтуцiя
i кожда iдея, i українство i нацiоналiзм i сепаратизм i обєдинення i кождий час i кождий перiод i кожда фаза; загалом все - живе i неживе, конкретне i абстрактне - має не тiлько тiло, але i душу.
I коли ми пiзнали тiло даного предмета, знаємо дещо, але не багато; знання наше мертве. Щойно, коли ми пiзнали
душу, знаємо багато; знання наше є тодi живе i животворче. Без того ходимо напомацки, говоримо наздогад, на память, “орiєнтуємось”, як обертаний
вiтром когут на даху.
I так заглянемо на хвильку в минуле, давнє i недавнє, викристалiзуємо єго i поставимо програму для будучностi, не на всi вiки - це прiвiлей iнчих - а для нашого
поколiння.
ПРОДОЛЖЕНИЕ БУДЕТ