Сторітелінг для натхнення
«Книжковий Арсенал» цього року став для мене приводом купити щось із копірайтингу. І таким придбанням стала книга Марка Лівіна «Сторітелінг для очей, вух і серця». Зараз про сторітелінг говорити дуже модно, і я хотіла поглибити своє розуміння теми.
Щойно завершила читати. Книжка крута, на 8 із 10.
У ній Марк Лівін чергує розділи про сторітелінг та історії відомих авторів про те, що є гарними історіями в їхньому розумінні, які історії з життя вони запам’ятали найбільше, особливо з дитинства. Спочатку мені здалося, що купа розповідей інших людей є недоречною і потрібна лише для додання обсягу. Але потім збагнула, що саме вони найкраще ілюструють сторітелінг, про який йдеться. Вони сколихнули схилю моїх особистих спогадів.
…Для мене історії розпочалися з розповідей мами перед сном. Я не хотіла засинати, поки не почую від неї якусь цікаву історію. Згодом, коли я трохи подорослішала, мама розповідала про реальні історичні події (вона вчитель): Другу світову війну, хрущовську «відлигу», кінець СРСР. Це було набагато цікавіше за те, що я потім чула на уроках у школі.
…Часто історії в родині любила розповідати бабуся - про свою молодість, що припала на роки війни. І в них не було смутку, хай би як складалися обставини. Тільки спогади про юну дівчину, яка кохала, втрачала, але була сповнена оптимізму, тому що любила життя.
…Коли в дитинстві ми ходили з подружкою зі школи, то вигадували історії про наших однокласників. Фантазували про те, ким вони виростуть, чим займатимуться, що з ними буде в майбутньому. Це здебільшого були детективні історії. Одного з однокласників ми зробили слідчим, що розплутував загадки, в яких фігурували інші хлопці й дівчата з класу. Потім я ці історії записувала й зачитувала подружці.
…Ще одна історія була на другому курсі універу. Я надіслала своє оповідання в журнал «Однокласник». Відповіді не було. Якось в інтернеті побачила зміст номеру з моїм текстом. Пам’ятаю, що попросила надати кілька примірників журналу. Аж раптом мене запросили в редакцію отримати гонорар, першу в житті винагороду за тексти - 150 гривень. Коли їхала в ліфті з редактором, він дав мені настанову не переставати писати й робити це постійно.
Головна сила книги «Сторітелінг для очей, вух і серця» навіть не в знаннях, які вона дає, а в тому, що вона надихає писати історії. Але є в ній інсайти та поради, повз які не змогла пройти. Наводжу цитати, які мені здалися цінними, бо допомагають краще розуміти, як писати історії.
...Фейсбук, інстаграм, телеграм стали новим вогнищем, навколо якого люди, компанії та ЗМІ розповідають власні історії.
…Сторітелінг - це передача інформації за допомогою картинки. Спочатку ми узагальнюємо для себе те, що хочемо сказати. А тоді до цього твердження знаходимо факт-картинку яка підкріплює нашу думку.
…Герой для історії - це той, що пройшов крізь випробування гідно та перетворив власні переживання на досвід, який може служити іншим.
…У роботі з колегами ми вивели 6 тригерів, які узагальнюють різний людський досвід. Через них простіше давати відповідь на запитання «Чим саме людину зачепила історія?». 1. «Це я» - зіставлення себе з героєм/подіями. 2. «Це не я» - бажання відмежувати себе від героя/подій. 3. «Я не знаю» - бажання дізнатися щось нове. 4. «Я знаю» - відчуття причетності до певного знання. 5. «От лузер» - бажання самоствердитися за рахунок іншого. 6. «Треш» - піковий гормональний стан, зокрема страх. Зазвичай у хороших історіях є одночасно кілька тригерів.
…Арістотель у книжці «Поетика» писав: «Ціле - це те, що має початок, середину і кінець». Це найвідоміша і найпростіша (здавалося б) схема побудови історії, яку ми знаємо ще зі школи. Та її складність полягає в загальності. Не завжди зрозуміло, що саме є початком історії, серединою і кінцівкою. Кріс Андерсон у книжці «Успішні виступи на TED» запропонував більш модернову схему «що - і що - і що тепер»: «що?» - якою саме історією я хочу поділитися; «і що?» - чому вона важлива; «і що тепер?» - як вона допоможе людям.
P.S.: поки читала книгу, робила нотатки в телефоні, коли згадувала свої історії або спадали на думку інші фрази для цього допису. І от в кінці книжки натрапляю на примітку автора: «Більшу частину цієї книжки я написав, до речі, саме в нотатнику телефона, перебуваючи в дорозі чи у паузах між роботою. А потім просто переніс ці ідеї в чистовик. Так було зі всіма моїми попередніми книжками».