Роздуми… про вічне :)
Закоханість, кохання, любов…
Вічне, філософське…
Про це можна говорити скільки завгодно…
"Кохати це не дивитись один на одного, а дивитись в одному напрямку..."
На скільки все таки чарівна українська мова, в якій є поняття і «кохати» і «любити»… Любити можна торт, музику, Друга, Маму, рідних, книжку, а от кохати можна тільки кохану людину…
Спочатку ти закохуєшся, ідеалізуєш людину, тобі починають подобатись всі її плюси і мінуси, потім це переростає в любов, а потім вже і в кохання… А потім може початись зворотній зв’язок…
Колись, моя найліпша подруга розцінювала кохання так: якщо ти можеш віддати життя за кохану людину значить це справжнє… Зараз я багато за кого можу віддати життя…
Кохання не вічне… нажаль… в житті робиш багато помилок, але чи варті вони того?
Підтримую думку, що краще жалкувати про те, що зробив, ніж про те чого не зробив… Але інколи з цим можна посперечатись!
Ось так буває, маєш прекрасні відносини, кохаєш, будуєш стосунки, працюєш над ними довгий час, вже майже живеш в сім’ї, все чудово… але чогось не вистачає? Чого? Чому? Заради кого?
Життя йде, і на зміну одним стосункам з’являються інші… Нова закоханість… Нове спілкування… Нові розчарування… Без цього не цікаво!!!
Цінуйте, те що маєте! Кохайте і будьте коханими! Знаходьте для цього час, адже без любові ми не живемо, а просто існуємо…
«Любовь - это маленькая птичка,
Слишком сильно сожмешь, умрет,
Разожмешь - улетит!
Кого любиш - отпусти,
Если вернеться, значит, будет твоим,
Если нет - то он твоим и не был!»