Дружба, заражена недугою чутливості
Одна прив'язаність дуже зневолює людську волю та за всі інші спричинює шкоду досконалій любові. Та прив'язь - це неупорядкована чутлива дружба. А дружба тоді є неупорядкована, коли противиться Божій любові, або розташовується рівнобіжно з нею та й не хоче їй підкоритись.
Доказом, що якась дружба є заражена такою недугою є те, що та дружба хоч деколи зроджує в душі тривогу та заметушення.
Цю засаду несхибно застосовуємо до всесвіту. І найменший заколот у природі чи в етичному світі спричинює розхитання рівноваги й цим розладжує співзвучність, спокій та дозвілля.
Чим душа ніжніша та підлегліша Божій Любові, тим тонше відчуває вона те схвилювання. Це сам Господь наш Ісус Христос перестерігає її. Адже Він - Господь Бог, заздрісний. Він не дозволяє ревній душі отуманитись будь-яким, навіть чистим та освяченим сотворінням.
Як почуєш, душе, це тихе попередження, послухайся вмить, прорви цей ланцюг, хоч гірко й боляче це прийдеться тобі. І надалі не корми цієї дружби гадками чи розмовами, чи будь-яким іншим зайвим зв'язком. Та заявляй часто Господеві Ісусові, що Він - любіший тобі за всіх, і терпеливо жди, доки загоїться рана та доки спочине твоє сколихане стрясанням серце. Палке почуття висуватиме усякі приводи для виправдання цього зв'язку: дружба ця, буцім, криштальна, сприяє побожності, вона - підпора моя! Перечуленій моїй природі треба задушевності і сама вдячність змушує мене не вривати зв'язків! Адже і святим траплялося - дружити по-справжньому.
Та всі ці міркування безпідставні. Побачиш це тоді, як вільне буде твоє серце. Тимчасом скажи: «Цить, моє серце!», - та зречись цього знайомства. Колись, очищене, воно повернеться тобі. Заходься енергійно з цим ділом, а то жалюгідно шкутильгатимеш на шляху духовості та ніколи повністю не прихилиш до себе Чоловіколюбця Христа Ісуса.
Але, досконала вільність серця - це такий рідкий архитвір, що тільки співпраця Божої руки може її спорудити. Тому й молитись треба невпинно, щоб Господь допоміг нам відмовитися від всього та посипав полином гіркощів усе, що попаде нам під руку!
Хоче Господь Ісус володіти повністю яким серцем, та хоче викликати огиду до сотвореного, - то Він те серце так розширює та поглиблює, що вже ніщо не заповнить його. І ще створює в тому серці бажання, що їх Він один у змозі задовольнити. Виявляє душі нестачі та уломності найбільше улюблених осіб. Нищить принади чарівно-гарних істот та допускає гіркі розчарування й важкі самообмани. Тоді раптом приходить особисто, зненацька просвітлює душу наскрізь та приносить ніжну Свою приязнь, довготерпеливу доброту та безконечну ласкавість.
Чим міцніше серце по-природному любить та ніжно й шляхетно поривається вгору, тим більше Ісус Христос знайде в ньому самий пригожий чорнозем та вкине в скибу зернину чистої любові. На часок така душа може й збочити на манівці, у розшуках за своїм скарбом. Деколи її любов може попастися й недостойним її особам, однак скоріше чи пізніше, вже сам дошкульний її голод поверне душу до Спасителя.
Вже сьогодні виріши зберігати твоє серце незайманим, або за всяку ціну відвоювати свою свободу.
Для святості ти сотворена, людино, твоє ж серце - виключна посілість Господа Сотворителя, за нього померлого.
о. Йосиф Схрейверс, ЧНІ "Божественний приятель"