(no subject)
о віддзеркалена шкіро кортить тобі в небо де пахне світлом
о затамоване дихання темряви глибше падай щоб вище чути
як у небесних печерах вогонь зігріває підземний камінь
ти пам’ятаєш як нас не було? ти пам’ятаєш - було? -
і люстра була - птах що дзьоб йому нами засклили нами
і вікна були - розверстими швами на оці пророка втіхи
і білі сходинки до неба проклятих відкривалися нам забутим
землею і небом
водою і лісом
і звіром що прийде завтра
лизькати сонця пір’їни із наших вуст із іржею втоми
їсти дзвінкі маракаси пульсів що б’ють у зап’ястя ранку
вити у вуха нам - морем і лісом і листям і вітром й нами
вити зливатися віття фіранок залити вогнем із звуку
тиші такої що тільки навшпиньках по білих сходинках ходить
темним двотінним хвостом за нами
темним без-тіні хвостом за нами
темним сувоєм нас за нами
ходить щоб ми ще вище
вийшли із вікон шкіри…
-
в поле небесне затемнене вітром маків розкритих наче
двері у сонце
у поле небесне затемнене криком теплих
вогких волошок у танці вітру в полі небеснім де ми
гості некликані
прохані
змучені
вивчені майж’ на пам’ять
тим що не бачить нас - носить в долонях крутить за подих вертить
носить в долонях нас тре об зап’ястя ранку що прийде потім
і не побачить нас - очі засклить йому люстра підземна птаха
і не торкне нас а всядеться поряд і слухати шепіт поля
буде вслухатися в шепіт небесного поля де маки плавлять
сонце й волошки танцюють неначе гноми й лапають вітер
вікна розверстими швами очей вдивляються в нас а нас вже
майже нема лиш вода сходинкам білим буль-буль-белькоче
й звірі невидимі на таємницю вуха вострять і мліють
труться об сонячне пір’я і тишу носом у бік штовхають
й нюхають ранок що пахне нами вітром і полем й лісом…
птаха скляна розчиняється
в дзьобі ми
птаха скляна розчиняється
в дзьобі ми
птахо скляна розчиняємось
в дзьобі ми
може нас вже немає…
о затамоване дихання темряви глибше падай щоб вище чути
як у небесних печерах вогонь зігріває підземний камінь
ти пам’ятаєш як нас не було? ти пам’ятаєш - було? -
і люстра була - птах що дзьоб йому нами засклили нами
і вікна були - розверстими швами на оці пророка втіхи
і білі сходинки до неба проклятих відкривалися нам забутим
землею і небом
водою і лісом
і звіром що прийде завтра
лизькати сонця пір’їни із наших вуст із іржею втоми
їсти дзвінкі маракаси пульсів що б’ють у зап’ястя ранку
вити у вуха нам - морем і лісом і листям і вітром й нами
вити зливатися віття фіранок залити вогнем із звуку
тиші такої що тільки навшпиньках по білих сходинках ходить
темним двотінним хвостом за нами
темним без-тіні хвостом за нами
темним сувоєм нас за нами
ходить щоб ми ще вище
вийшли із вікон шкіри…
-
в поле небесне затемнене вітром маків розкритих наче
двері у сонце
у поле небесне затемнене криком теплих
вогких волошок у танці вітру в полі небеснім де ми
гості некликані
прохані
змучені
вивчені майж’ на пам’ять
тим що не бачить нас - носить в долонях крутить за подих вертить
носить в долонях нас тре об зап’ястя ранку що прийде потім
і не побачить нас - очі засклить йому люстра підземна птаха
і не торкне нас а всядеться поряд і слухати шепіт поля
буде вслухатися в шепіт небесного поля де маки плавлять
сонце й волошки танцюють неначе гноми й лапають вітер
вікна розверстими швами очей вдивляються в нас а нас вже
майже нема лиш вода сходинкам білим буль-буль-белькоче
й звірі невидимі на таємницю вуха вострять і мліють
труться об сонячне пір’я і тишу носом у бік штовхають
й нюхають ранок що пахне нами вітром і полем й лісом…
птаха скляна розчиняється
в дзьобі ми
птаха скляна розчиняється
в дзьобі ми
птахо скляна розчиняємось
в дзьобі ми
може нас вже немає…