надвразлива, чому.. бо Україна
Я стала надто вразливою. Дивуюсь собі. Плачу з будь-якого приводу. Сильні емоції одразу витікають у сльози. Такого не було вже давно.
Сьогодні у Вроцлаві виступав ансамбль українського народного танцю "Пролісок" із мого рідного міста Кіровограда.
Певно, мене виховували у настільки сильному патріотизмі і настільки високій національній свідомості, що я не можу дати ради емоціям.
Гордість моя виростала далеко за межі куполу Вроцлавського "Польського театру" на вулиці Габріелі Запольської.
Навть зараз, коли я пишу про це.... скільки можна... знову, знову ці сльози на очах. Знову ця пекуча сіль на щоках.
Коріння - у дитинстві. У пам"яті спалахували картинки із дитинства (я завжди була постійним малим глядачем у нашій місцевій філармонії, де працював мій тато), у вухах я чітко чула шепіт мами, її коментарі, які вели мене заплутаними коридорами мистецтва, відкривали запашні куліси ...
Костюми... Гуцульські, буковинські, купальські.....Перед очима постать львівського модельєра, ідола мого дитинства і прикладу для наслідування - Володимира Фурика (він загинув під час зйомок "Молитви за гетьмана Мазепу") Вічна пам"ять.
Я не можу говорити. Вибачте, емоції.
Я горда бути Українкою.
Сьогодні у Вроцлаві виступав ансамбль українського народного танцю "Пролісок" із мого рідного міста Кіровограда.
Певно, мене виховували у настільки сильному патріотизмі і настільки високій національній свідомості, що я не можу дати ради емоціям.
Гордість моя виростала далеко за межі куполу Вроцлавського "Польського театру" на вулиці Габріелі Запольської.
Навть зараз, коли я пишу про це.... скільки можна... знову, знову ці сльози на очах. Знову ця пекуча сіль на щоках.
Коріння - у дитинстві. У пам"яті спалахували картинки із дитинства (я завжди була постійним малим глядачем у нашій місцевій філармонії, де працював мій тато), у вухах я чітко чула шепіт мами, її коментарі, які вели мене заплутаними коридорами мистецтва, відкривали запашні куліси ...
Костюми... Гуцульські, буковинські, купальські.....Перед очима постать львівського модельєра, ідола мого дитинства і прикладу для наслідування - Володимира Фурика (він загинув під час зйомок "Молитви за гетьмана Мазепу") Вічна пам"ять.
Я не можу говорити. Вибачте, емоції.
Я горда бути Українкою.