So close no matter how far
Переді мною стоїть годинник. Він стоїть. На столі. Час спить. Час робить вигляд, що спить. Наші маніяки в таку рань теж ще сплять. Солодко. Обійнявши себе за талію. А місцеві бездомні читають у своїх сховках книжки при лякливому світлі місяця. Це таємні інтелігенти. У них є все. Їм вистачає навіть половини місяця, щоб зануритися у озеро значень. Іншим людям нічні вулиці стають монстром, який постійно пересуває стіни, міняє вказівні стрілки, заплутує, відбирає сумки і душевну рівновагу.
У мене немає нічого, тому мені не страшно. Тому я ні з ким не граюся і малюю портрети незнайомих хлопців. Тому більше не існує внутрішніх правил - колючого дроту, який (не так і давно) тепло обіймав поле мого прозорого зору. Планується велика втеча, планується скандальна постановка фільму «Втеча із Шоушенка». Мене не хвилюють штучні хвилі, які випромінюють невідомі невігласи. Ті, котрі нічого не знають про закриті теми, відкриті зрачки, про почуття, які не в стані показати на людях. Ті, хто обріс дорогоцінним камінням не дізнаються. Ніколи. У мені пульсують хвилі. Хвилі у кожного свої, ніби відбитки пальців рук і ніг. Часто радіохвилі не можуть опанувати цікавості до антикварних магазинів думок, накопичених і хаотично складених. Складених на стінах дахів, як фотокарточки. Забути про механічних істот замість того, щоб бути механічним приладом. Намагнічена стрілка показує напрямок. Але ти не зобов’язаний її слухатись. Тобі не потрібен компас. Бо твій північний бік і так прикрашає кучерявий зелений мох. Це допомагає прекрасно орієнтуватися у екстримальних топографічних пастках. Ти і є пастка. Пустка. Моя обсесія. Мені не потрібно її позбуватися. Достатньо знати, що часу не існує, існують лише годинники. Не мовчи. Несказані слова виявляються найпотрібнішими. Напиши мені листа і відішли поштою. Його принесе звичайний беземоційний поштар. Механічно покладе у поштову скриню. І там, у велюровій темряві відбудуться метаморфози. А тоді я дістану його звідти, пригорну до серця і, не читаючи, піду до листового дерева. Із найгарнішої гілки зірву один лист. Відішлю його Тобі. Тільки поштар буде інший. Він підійде до твого дому, посміхнеться собі у вуса, закриє очі і вкладе дещо до твоєї гарячої руки…