Нове світло нового завтра
Це може бути вихід. Може бути вхід. Або це поїзд прямує з протилежного кінця тунелю…
Принаймні великий яскравий білий спалах може бути красівим. Ні, не від зіткнення. Лише в очах окремих людей. Дуже окремих.
Але ми, у бронетранспортері, не втрачаймо відчуття дурнуватого піднесення! Дзен дає відсіч всім нападам адреналіну, істерики, піддає анафемі ознаки божевілля. Залишає лише примружене очікування. Тільки ніхто не скаже чого. Так що не треба метушитися із дурними запитаннями, діставати всіх, хто лиш потрапить у зону досяжності. Йой! Ми такі всі куленепробивні і цинічні. Одразу гідні навішати купу ярликів на все і всіх, не звертаючи уваги на перше враження. Що ж нас у цьому житті може здивувати? Що може бодай сколихнути і змусити підняти брови? Нєхарашо.
Цить. Отак, непомітно відпливають пусті хвилинки, паперові кораблі по калюжам. Вони теж не знають, куди…
А поки нема про що хвилюватися, вдягну капці і познайомлюсь із завтрашньою посмішкою. Ще декілька моментів. Ще деякі формальності. Якби можна було без цього обійтися, ми були б космічними прибульцями. Та ми звичайні сапієнси, щойно відчувши кінчиками пальців тепло не сонячного походження, розповімо історію всього свого життя. Чи навіть перед-життя. Віддамо ключі, назвемо коди, пін-коди, штрих-коди і шепнемо, де закопані скарби.. Але, зачекайте, за мить до цього раптом починає дико пекти колишній опік. Старий, а ніби свіжий.. Недолікували? Звикли? Коли ж ти…? Ай! Дістаєш зіжмаканий лікарський рецепт: йод+йад+мед+плєд+молоко+обійми+сон+музон…. Все, так ніби краще.
Минулося, вітром здулося, залишилося не зі мною. Адйос! Борщ на плиті! Плита на кухні!
Асфальт собі плавиться не гірше сирка. О, зараз би все віддала за дощ. Пустотливі очі ледь прикриті віями,а надто захищені вінтажними окулярами. Але веселі бісики так і стрибають на вас. Мене за руку тримає замріяний коричневий чемодан. Вгадайте, я туди, чи звідти?
Принаймні великий яскравий білий спалах може бути красівим. Ні, не від зіткнення. Лише в очах окремих людей. Дуже окремих.
Але ми, у бронетранспортері, не втрачаймо відчуття дурнуватого піднесення! Дзен дає відсіч всім нападам адреналіну, істерики, піддає анафемі ознаки божевілля. Залишає лише примружене очікування. Тільки ніхто не скаже чого. Так що не треба метушитися із дурними запитаннями, діставати всіх, хто лиш потрапить у зону досяжності. Йой! Ми такі всі куленепробивні і цинічні. Одразу гідні навішати купу ярликів на все і всіх, не звертаючи уваги на перше враження. Що ж нас у цьому житті може здивувати? Що може бодай сколихнути і змусити підняти брови? Нєхарашо.
Цить. Отак, непомітно відпливають пусті хвилинки, паперові кораблі по калюжам. Вони теж не знають, куди…
А поки нема про що хвилюватися, вдягну капці і познайомлюсь із завтрашньою посмішкою. Ще декілька моментів. Ще деякі формальності. Якби можна було без цього обійтися, ми були б космічними прибульцями. Та ми звичайні сапієнси, щойно відчувши кінчиками пальців тепло не сонячного походження, розповімо історію всього свого життя. Чи навіть перед-життя. Віддамо ключі, назвемо коди, пін-коди, штрих-коди і шепнемо, де закопані скарби.. Але, зачекайте, за мить до цього раптом починає дико пекти колишній опік. Старий, а ніби свіжий.. Недолікували? Звикли? Коли ж ти…? Ай! Дістаєш зіжмаканий лікарський рецепт: йод+йад+мед+плєд+молоко+обійми+сон+музон…. Все, так ніби краще.
Минулося, вітром здулося, залишилося не зі мною. Адйос! Борщ на плиті! Плита на кухні!
Асфальт собі плавиться не гірше сирка. О, зараз би все віддала за дощ. Пустотливі очі ледь прикриті віями,а надто захищені вінтажними окулярами. Але веселі бісики так і стрибають на вас. Мене за руку тримає замріяний коричневий чемодан. Вгадайте, я туди, чи звідти?