Рівненські замальовки. Європою тут і не пахне.
Я намагаюсь рівненських людей сприймати без попереднього навішування ярликів. Розумію, що це не Львів. Але тут совок:(...
Їдемо ми з Даніком в маршрутці. (Тут мам з дітьми вперед не пропускають - до цього я вже звикла.)
Спостерігаю таку картину: забігає в маршрутку дівчина, сідає на подвійне сидіння скраю, біля проходу. Біля вікна поруч з нею - вільне місце. Пані, що стоїть поруч просить її пропустити, щоб сісти. На що дівчина рявкає (іншого слова тут не можу написати): "ТУТ ЗАНЯТО!".
"Зайняте" місце призначається кремезному супутнику дівчини.
Їдемо далі. На наступній зупинці заходить мама із дитиною і запитує чи можна з посвідченням (в рівенських маршрутках дозволено безкоштовно їхати тільки двом власникам посвідчень, тому випрошування у водіїв пенсіонерами - окрема тема). Коротше дитина-інвалід і мама. Місцем ніхто не поступається, мама зітхає і ставить дівчинку біля водія.
Я звертаюсь до пари, що сидить перед нами.
- Шановні, може ви не помітили, але там стоїть мама з дитиною.
Нуль реакції. На мене пів маршрутки дивиться, як на ідіотку.
Я кажу голосніше:
- Мужчина, поступіться місцем дитині-інваліду. Європа, блін...
Це бугай розвертається до мене і починає верещати.
- ЦЕ ТИ ДО МЕНЕ???!! ДА ХТО ТИ ТАКА?
- Я така ж мама з дитиною, як і вони. А "ти"-кати ви до мене не маєте права, я до вас на "ви" і дуже ввічливо звернулась.
- Да пашла ти ***, йоб **. *******
Ну ви розумієте, що під зірочками заховано.
З такими ж матюками доїжджаємо до їхньої зупинки, парочка встає і виходить.
В цей час, поки мама з дитиною пробираються до місць, що щойно звільнились, туди влізає третя громадянка, яка була свідком всього цього конфлікту.
Збоку бабуся мені каже: "Не переживайте так. Якщо їх не виховали раніше, то і вам не вдасться".
А я от думаю, що життя одного разу виховає.
Все, я виговорилась.
Їдемо ми з Даніком в маршрутці. (Тут мам з дітьми вперед не пропускають - до цього я вже звикла.)
Спостерігаю таку картину: забігає в маршрутку дівчина, сідає на подвійне сидіння скраю, біля проходу. Біля вікна поруч з нею - вільне місце. Пані, що стоїть поруч просить її пропустити, щоб сісти. На що дівчина рявкає (іншого слова тут не можу написати): "ТУТ ЗАНЯТО!".
"Зайняте" місце призначається кремезному супутнику дівчини.
Їдемо далі. На наступній зупинці заходить мама із дитиною і запитує чи можна з посвідченням (в рівенських маршрутках дозволено безкоштовно їхати тільки двом власникам посвідчень, тому випрошування у водіїв пенсіонерами - окрема тема). Коротше дитина-інвалід і мама. Місцем ніхто не поступається, мама зітхає і ставить дівчинку біля водія.
Я звертаюсь до пари, що сидить перед нами.
- Шановні, може ви не помітили, але там стоїть мама з дитиною.
Нуль реакції. На мене пів маршрутки дивиться, як на ідіотку.
Я кажу голосніше:
- Мужчина, поступіться місцем дитині-інваліду. Європа, блін...
Це бугай розвертається до мене і починає верещати.
- ЦЕ ТИ ДО МЕНЕ???!! ДА ХТО ТИ ТАКА?
- Я така ж мама з дитиною, як і вони. А "ти"-кати ви до мене не маєте права, я до вас на "ви" і дуже ввічливо звернулась.
- Да пашла ти ***, йоб **. *******
Ну ви розумієте, що під зірочками заховано.
З такими ж матюками доїжджаємо до їхньої зупинки, парочка встає і виходить.
В цей час, поки мама з дитиною пробираються до місць, що щойно звільнились, туди влізає третя громадянка, яка була свідком всього цього конфлікту.
Збоку бабуся мені каже: "Не переживайте так. Якщо їх не виховали раніше, то і вам не вдасться".
А я от думаю, що життя одного разу виховає.
Все, я виговорилась.