(no subject)
Мій чоловік збирається у Київ.
Винувато так дивиться на мене, і каже:
- Вибач, я посуд не помив...
І я злюсь. Злюсь не тому, що зараз його черга мити тарілки. І вони, ті кляті тарілки, висковзують мені з мильних рук, під істеричні вигуки трансляцій.
Злюсь, бо не можу його не відпустити. Не хочу відпускати, але мушу. Бо хто, як не він.
Моє діло просте, бабське. Тарілки мити і бідкатися часом.
Перед виходом розказує мені де шукати документи раптом щось...
А в мене очі на мокрому місці.
А раптом щось?
Тримайся любий. Ми з тобою.
Тільки очі на мокрому місці.
Винувато так дивиться на мене, і каже:
- Вибач, я посуд не помив...
І я злюсь. Злюсь не тому, що зараз його черга мити тарілки. І вони, ті кляті тарілки, висковзують мені з мильних рук, під істеричні вигуки трансляцій.
Злюсь, бо не можу його не відпустити. Не хочу відпускати, але мушу. Бо хто, як не він.
Моє діло просте, бабське. Тарілки мити і бідкатися часом.
Перед виходом розказує мені де шукати документи раптом щось...
А в мене очі на мокрому місці.
А раптом щось?
Тримайся любий. Ми з тобою.
Тільки очі на мокрому місці.